Научно-образовательный портал
W-10.RU

Запозичення в польській релігійній лексиц

Запозичення в польській релігійній лексиц

PAGE 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І Періодизація та соціально-історичні умови проникнення запозичень у польську мову

1.1 Періодизація та загальна характеристика запозичень у польській мові

1.2 Причини та наслідки процесу запозичення

1.3 Види запозичень

Розділ ІІ Мова релігії

2.1 Релігія та її мова

2.2 Фактори, що призвели до змін у релігійній лексиці

2.3 Інноваційні процеси в мові релігії

Розділ ІІІ Лексико-семантична характеристика запозичень у польській мові

3.1 Запозичення з класичних мов

3.1.1 Запозичення серед назв осіб

3.1.2 Запозичення серед назв, пов`язаних з проведенням богослужінь та літургії

3.1.3 Запозичення серед назв релігійних течій, вірувань

3.1.4 Запозичення серед назв речей для богослужбового вжитку

3.1.5 Запозичення серед назв книг для богослужбового вжитку

3.1.6 Запозичення серед назв релігійних понять

3.1.7 Назви установ та інституцій

3.2 Запозичення зі слов'янських мов

3.3 Запозичення з інших мов

3.4 Адаптація запозичень у польській мові

3.5 Зміни в семантиці слів

Висновки

Бібліографія

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема міжмовних контактів у сучасній лінгвістиці дедалі виразніше висувається до ряду найбільш актуальних мовознавчих проблем - як у плані вивчення конкретного мовного матеріалу, так і у розв'язанні комплексу певних теоретичних питань.

Причини цього явища можна вбачати, з одного боку, у тому, що вихід у післявоєнні роки на світову арену нових народів та їх мов, на формуванні яких особливо позначилися явища мовних взаємовпливів, дає багатий матеріал для вивчення зовнішніх закономірностей можливої інтерференції (питання про характер рівнів мовної взаємодії, типи їх опосередкованості, соціальні умови виявлення тощо) і відкриває можливості транспонування цих закономірностей на історичні епохи. З другого боку, інтерес до цієї проблеми визначається потребами вивчення внутрішніх, власне мовних процесів, поглиблене розуміння яких зумовлене рівнем розвитку сучасної мовознавчої науки з її еволюцією від діахронічного аспекту дослідження до вивчення мови у системі, з увагою до загальних закономірностей її функціонування, а отже - тенденцією до підсумкових, узагальнюючих досліджень, що виростають на здобутках, досьогочасних конкретних діях.

У цьому плані проблема контактування польської мови з іншими мовами набуває особливої актуальності для польської мовознавчої науки.

Польща здавна контактувала з найрізноманітнішими народами, тобто такі мовні взаємозв'язки мають порівняно довгу історію, але в наш час запозичення стають все більш інтенсивними. Тому, якщо говорити про наслідки таких контактів, то слід особливу увагу звернути на проблему іншомовних запозичень у польській мові - одну з найактуальніших проблем польської лінгвістики.

Різноманітні суспільно-політичні, культурні чинники сприяють перейманню польською мовою іншомовних слів на позначення понять та реалій сучасного життя. Безумовно, ці запозичення є одним із шляхів поповнення лексичного складу польської мови, однак вони також викликають деякі зауваження. Це, зокрема, стосується правильності вживання іншомовних запозичень у мовленні, оскільки не кожне іншомовне слово, вжите у польській мові, збагачує її словник. Його вживання не завжди позитивне для мови. Іноді запозичення "псують" мову, "засмічують" її лексику, створюють у ній зайві дублети, що тільки обтяжують її.

Потрібно також зауважити, що мові однаково шкодять і надмірний пуризм, тобто безоглядне викорінювання іншомовних елементів, надуживання чужомовною лексикою, переобтяження нею письмових і усних текстів. Особливо знижують рівень культури мовлення помилки у вживанні іншомовних слів.

Отже, ця проблема є досить актуальною у наш час. Багато мовознавців і до цього часу не мають визначеної думки щодо місця іншомовних слів у лексиці польської мови. Але не дивлячись на це, запозичення слів з інших мов - це досить природне і важливе явище для розвитку мови, оскільки ми не змогли б обійтися без слів, які увійшли до польської мови з давніх часів і залишились в ній більшою чи меншою мірою засвоєні.

Стан розробки проблеми. Проблема іншомовних запозичень у польській мові розглядалась багатьма вченими-дослідниками, зокрема А. Мельничуком, Т. Тихомировою, А. Брюкнером, Т. Лер-Сплавінським, В. Цинковським та багатьма іншими. У своїх працях вони звернулися до ряду проблем, пов'язаних із запозиченнями в польській мові. Зокрема, вони розглядали нові галузі та джерела запозичень, приділили досить уваги проблемі поділу запозичень з погляду на ступінь їх засвоєння. Так, наприклад, проблемою класифікації запозичень займався також Й. Домбровський, який написав працю "Wyrazy obce w jezyku polskim".

Потрібно згадати також працю М. Макуховської "Jezyk religijny". Дослідження дає детальну характеристику мови релігії та інноваційних процесів, що в ній відбувалися та відбуваються, розповідає про подальшу долю мови релігії після ІІ Ватиканського Собору.

Змістовні дослідження, присвячені цій проблемі, належать В. Коханському, який у своїй праці "O dobrzej i zlej polszczyznie" велику увагу приділив класифікації запозичень та їх подальшій долі у польській мові.

Мета роботи. Мета дипломної роботи полягає у тому, щоб виявити релігійні запозичення з різних мов у польській мові та дати їм лексико-семантичну характеристику.

Мета дипломної роботи передбачає вирішення таких завдань:

- виявити лексичні запозичення з різних мов у польській релігійній термінології;

- встановити особливості їх проникнення та функціонування у польській мові;

подати характеристику мови релігії та інноваційних процесів, що в ній відбувалися та відбуваються;

подати лексико-семантичну характеристику запозичень;

визначити особливості адаптації іншомовних запозичень до норм польської ї мови.

Новизна роботи. В сучасній лінгвістиці існує ряд праць, присвячених дослідженню іншомовних елементів у релігійних творах, наприклад, стаття М. Карплюк про російську православну лексику у польській мові XVI століття та дослідження М. Макуховської про історію мови релігії та інноваційні процеси, що мали в ній місце. У дипломній роботі робиться спроба зробити комплексний опис лексичних запозичень з різних мов у польській мові релігії.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає у тому, що дані дослідження можуть використовуватись при написанні підручників, посібників з лексики польської мови, історії польської літературної мови. Матеріали і висновки дослідження можна використовувати при викладанні вузівського курсу “Лексика польської мови”, для спецкурсів та спецсемінарів із проблеми запозичень у польській мові.

У процесі дослідження використовувались такі методи, як метод суцільного добору, описовий метод, метод компонентного аналізу.

Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри практичного курсу слов`янських мов РІС КСУ в 20002-2003 р.

Дане дослідження проведене на матеріалі Slownikа jezyka polskiego / pod red. Szymczaka M.- Warszawa, 1996.- T. 1-3, Slownikа wyrazow obcych / pod red. Tokarskiego J. - Warszawa, 1987, Brukner A. Slownik etymologiczny jezyka polskiego.- Warszawa, 1970. На матеріалі словників ми уклали картотеку, яка налічує 350 карток, де подана семантика та етимологія запозичень, а також приклади їх вживання у мові.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів висновків, бібліографії, яка нараховує 45 джерел та картотеки, що нараховує 350 карток.

Розділ І Періодизація та соціально-історичні умови проникнення запозичень у польську мову

1.1 Періодизація та загальна характеристика запозичень у польській мові

Сучасна польська мова, яка має надзвичайно довготривалу письмову та літературну традицію, характеризується чисельністю та надзвичайним багатством лексичного складу, розвиненою полісемією та різноманіттям лексико-стилістичних засобів.

Лексика польської мови, як і будь-якої іншої сучасної високорозвиненої мови, неоднорідна за своїм складом. В польській мові великий відсоток лексики становлять слова, запозичені з інших мов, а саме класичних (латинська та грецька мови), західноєвропейських (німецька мова, італійська, французька та англійська) і слов'янських (чеська, українська та російська мови).

Запозичення з'явились у польській мові ще на початку її розвитку. Вони є результатом різних економічних, політичних та культурних зв'язків з іншими народами. Внаслідок таких зв'язків у кожну мову проникають слова й вирази з інших мов, здебільшого позначаючи в ній назви понять, які засвоєні разом з іншомовним словом. Немає тепер жодної мови в світі, у словниковому складі якої не було б іншомовних елементів. Запозичення слів з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення лексичного складу мови.

Отже, запозичення - це різні елементи (звуки, фонеми, морфологічні елементи, слова, вирази, звороти, синтаксичні конструкції) перейняті з іншої мови. Вони виникають з певних потреб, зокрема з необхідності "назвати" деякі речі та поняття, для яких не існує відповідних назв у даній мові, наприклад banan, fiord, kowboj, sputnik, radar, meteorologia, stenografia.

Але приходячи у "нову" мову, запозичення можуть викликати ряд змін у галузі фонетики, фонології, словотворення та флексії, оскільки можуть бути перейняті даною мовою у незмінній формі або є у формі, яка є пристосованою до фонетичних та граматичних правил мови, яка запозичила дане слово чи словосполучення. Так, наприклад, у результаті запозичення ряду слів, які мають напівм'яке s (наприклад, s у словах sinologia, sigma), цей звук вимовляють сьогодні більшість поляків.

Запровадженню фонеми [ f ] до фонологічної системи польської мови сприяли відповідні лексичні запозичення у ХV ст. Також, завдяки лексичним запозиченням, польська мова має префікс arcy- та суфікс -unek.

Отже характерною рисою запозичень є їх пристосування до фонетичних та граматичних норм польської мови та наступне творення від них нових слів за допомогою вже польських словотвірних засобів. Наприклад від grymas (від фр. grimace) утворили grymasic, grymasny, grymasnie, grymasnik, grymasnica.

В сучасній польській мові вживаються слова, засвоєні з багатьох мов. Ці слова входили до складу польської лексики в різні часи й різними шляхами. Деякі з них увійшли ще в давньоруську мову, а від неї були успадковані польською. Деякі іншомовні слова були запозичені польською мовою безпосередньо, в процесі прямих зв'язків польського народу з тим або іншим народом. Але є чимало й такої іншомовної лексики, яка запозичувалася через посередництво інших мов.

Час і шляхи запозичення іншомовних слів, а також характер лексики і активність її засвоєння з тієї чи іншої мови перш за все залежать від того, що в конкретно-історичні періоди життя польського народу його стосунки з іншими народами неоднакові, виявляються по-різному й можуть відбуватися в різних сферах суспільної діяльності.

В словниковому складі сучасної польської мови, з погляду на походження, можна виділити такі найголовніші шари іншомовної лексики:

1. Слова латинського походження.

Запозичення їх відбувалося в різні часи, але більшість латинізмів увійшли до польської мови починаючи з Х - ХІ століть, коли Польщею було прийнято західний тип християнства у Х столітті. В результаті цього, латина панувала у польських храмах та школах приблизно 10 віків.

Перша хвиля латинських впливів розпочалася переважно в області церковної та шкільної лексики. Це були слова пов'язані з релігійними обрядами та різними церковними нововведеннями: bierzmowanie (миропомазання); chrzest (хрещення); kosciol (церква, храм); msza (церковна служба); oltarz (вівтар); opat (ігумен); pacierz (молитва); papiez (папа); proboszcz (священик); przeor (абат).

Деякі з цих слів перейняті безпосередньо з латинської мови, наприклад слово „bierzmowal”" походить від латинського "umacniac w wierze". Інші слова латинського походження, які зустрічаємо у польській мові, запозичені за допомогою чеської чи німецької мов.

Епоха ренесансу (ХVІ ст. - перша половина ХVІІ ст.)принесла нову хвилю латинських впливів. У цей час у школах вивчають класичну латинську мову, читають і перекладають Горація, Овідія, Вергілія. В результаті молодь, переважно шляхетського походження, після закінчення шкіл розмовляла виключно латинською мовою. Тому немає нічого дивного, що деякі латинські слова залишились у польській мові назавжди. Це такі слова, як: arkusz (аркуш); atrament (чорнило); bibula (тонкий папір); dekret (указ); honor (честь); infula (церк. - митра); instytucja (заклад); karta (бланк); kolega (товариш); linia (лінія); natura (природа); papier (папір); senat (сенат); suma (сума, підсумок); testament (заповіт); trybunal (трибунал); wizytacja (обстеження).

2. Лексичні запозичення з німецької мови.

Після знищення польського населення у зв'язку з нападом татар у ХІІІ столітті, розпочалося масове заселення сіл та міст німецькими колоністами. Вони принесли не лише нову суспільну організацію, але і пов'язану з нею лексику. За значеннями дані запозичення можна звести до таких основних груп:

а) соціально-політична лексика:

soltys (сільський староста); wojt (війт); gmina (громада); rada (рада);

б) назви частин міста та міських будинків:

plac (площа); rynek (базар, ринок); ratusz (ратуша); fara (церква);

в) назви ремесел та ремісників:

rymarz (лимар); platnerz (зброяр); garbarz (людина, яка займається ...) ; slusarz (слюсар).

Німецькими за походженням є також слова:

szlachta (шляхта); hetman (гетьман); rycerz (рицар); zolnierz (солдат).

3. Слова чеського походження.

Засвоювалися вони з давніх часів, але найактивніше - в часи середньовіччя, коли чеські королі займали польський трон і всю владу зосереджували в своїх руках. В цей час існував надзвичайно великий вплив чеської мови на польську. В результаті, в польській лексиці маємо такі слова чеського походження: blahy (незначний, мізерний); hanba (ганьба); hardy (гордовитий); hojny (щедрий); hrabia (граф); obywatel (громадянин).

4. Лексичні запозичення з італійської мови.

Помітний вплив італійської лексики на польську мову починається лише з другої половини ХVІ століття. Слова італійського походження, що входять до словникового складу польської мови, пов'язані з мистецтвом та культурою, а саме з музикою, архітектурою, живописом та поезією, наприклад: bas (бас); balet (балет); fraszka (жартівливий вірш); opera (опера); palac (палац); sopran (сопрано); tenor (тенор); willa (вілла).

Крім слів, пов'язаних з мистецтвом та культурою, до словникового складу польської мови увійшли також слова, які стосуються назв овочів: wloszczyzny (зелень); kalarepe (кольрабі); szparagi (спаржа); salate (салат); kapuste (капуста).

5. Слова угорського походження увійшли до польської мови за часів короля Стефана Баторего. Це переважно військова лексика та назви одягу і предметів домашнього вжитку: heinal (сигнал, звук, труби); orszak (табір, свита); rokosz (бунт); hajduk (прислужник); szereg (ряд); kila (хвороба); bekiesza (одяг).

6. Лексичні запозичення із східнослов'янських мов. Ці впливи на польську мову розпочалися в ХVІ столітті.

Лексику східнослов'янського походження впізнаємо серед інших слів за допомогою так званого "повноголосся", або ж вимови -olo-, -oro-, -ere-, замість польських складів -ro-, -lo-, -re-, наприклад: polonina (полонина); czerep (череп); czeresnia (черешня); czeremcha (черемха); czereda (череда, натовп); nadwerezyc (зіпсувати); halas (гамір, шум).

Щодо запозичень з української мови, то це переважно слова з літерою -h-: hozy (квітучий, гарний); hultaj (ледар, гульвіса); hreczka (гречка).

7. Лексичні запозичення з французької мови. У ХІІІ столітті розпочалися досить жваві контакти Польщі з Францією. В результаті в Польщі поширились надзвичайно великі впливи французької культури та мови. На той час майже весь королівський двір розмовляв французькою мовою, тому немає нічого дивного, що слів, запозичених з французької мови, виявилось так багато у польській мові. До основної лексики увійшли такі слова: afisz (афіша); aleja (алея); ambaras (турботи); awangarda (авангард); bagatela (дрібниця); balkon (балкон); fotel (крісло); fryzjer (перукар); gabinet (кабінет); konsekwencja (результат); magazyn (журнал); perfumy (парфуми); spryt (спритність); restauracja (ресторан) та ін.

8. Запозичення з англійської мови. Англійські слова почали поширюватись в польській мові головним чином у ХІХ столітті. Спочатку вони стосувалися лише мореплавства та спортивної лексики: aut (аут); boks (бокс); brydz (бридж); mecz (матч); sport (спорт); slalom (слалом); skuter (скутер); szyper (шкіпер).

Сьогодні серед англійських запозичень переважає лексика, пов'язана з наукою, технікою, політикою, розвагами, назвами одягу, їжі, предметів розкоші. Ці запозичення можна розділити на певні групи:

а) назви їжі, напоїв та одягу;

б) назви, пов'язані з культурою, мистецтвом, розвагами та спортом;

в) назви професій;

г) суспільно-політична лексика;

д) технічна термінологія.

1.2 Причини та наслідки процесу запозичення

Згідно з принципами структуралізму, мова є системою, що змінюється. Найшвидші, найвагоміші, а отже найбільш видимі зміни мають місце у лексиці. Лексичні інновації відбуваються: шляхом поєднання нового значення з вже існуючою лексемою, шляхом створення нової лексичної одиниці власного походження і, врешті, через введення запозичення.

Визначення терміну запозичення не викликає труднощів, доказом цього є той факт, що різні мовознавці описують його подібно. Так, наприклад, Хоген, окреслюючи термін запозичення стверджує:

“The heart of our definition of borrowing is then the attempted reproduction in one language of patterns previously found in another”[26,13].

Подібне визначення знаходимо і в Encyklopedii jezykoznawstwa ogolnego, де мовне запозичення визначене як:

“Елемент, що був перейнятий з іншої мови. Найчастіше ним є слово (напр. поль. afera з фр.affaire), рідше суфікс чи префікс”[26,13].

Як бачимо, запозичення є результатом запозичування і входить до системи мови. Процес запозичення має динамічний характер і полягає у проникненні та поширенні нового елементу, аж поки не зникне почуття "іншомовності" лексичної одиниці в даному суспільстві.

Здавалося б, що термін мовне запозичення в загальному подібно трактується різними мовознавцями. Але певні сумніви викликає саме визначення запозичення, яке асоціюється з чимось, що треба повернути, а не з тим, що дали назавжди. Як відомо, мовні запозичення - це ті елементи іноземної мови, що засвоїлися іншою мовою і залишилося в ній назавжди.

Зауваження викладені вище дозволяють зробити висновок, що сама назва "запозичення" є невідповідною.

Загальновідомим є факт, що під час контактів з різноманітними народами відбувається перенесення певних культурних елементів. Одним з таких яскравих проявів взаємних впливів є явище мовних запозичень. Згідно з Л. Блумфільдом, це так звані культурні запозичення, які “show us what one nation has taught another”[26,14]

Сапір одним з перших підкреслює зв'язок мовних запозичень з розвитком культури. Сапір вважає, що дослідження запозичень слід трактувати як поповнення історії культури та пропонує оцінювати роль різних суспільств цивілізації згідно зі ступенем проникнення їх лексики в мови інших народів [26,14].

Подібну позицію в польському мовознавстві займає В. Цинковський (1964), який вважає, що аналіз запозичень є важливим у дослідженні історії розвитку культури, культурних зв'язків і т. д. Згідно з цим, лінгвісти на основі запозичень отримують інформацію про те, з якими народами дане суспільство мало контакти, в який період і в яких сферах.

Однак, багато лінгвістів розглядає процес запозичення окремо від розвитку культури, як феномен виключно мовний. При мовних контактах неможливо уникнути запозичування. Вони мають місце в тому чи іншому ступені в усіх мовах та в усіх епохах, бо не існують так звані чисті натуральні мови, до яких не потрапляли б зовнішні запозичення - елементи інших мов, а також внутрішні запозичення, або лексичні одиниці з говорів чи професійної мови.

Очевидно, що запозичення неможливо вилучити з мови, бо вони є найпростішим способом поповнення словникового складу мови. Однак, варто підкреслити, що немає прямої залежності між кількістю запозичень та комунікаційною точністю висловлювання.

Надуживання зовнішніми запозиченнями призводить до засмічення мови, однак, прийняття певних іншомовних елементів не тільки доводить живий характер мови, а також впливає на її модернізацію і збагачення. Автор фундаментальної праці про запозичення Дерой (1956) вважає, що запозичення, з одного боку, збагачують систему мови, а з іншого - мова убожіє через зникнення її власних елементів. Отже, вивчення саме запозичення є надмірним спрощенням, бо кожна інновація спричиняє реорганізацію співвідношення та дистинктивних опозицій в системі мови.

Певний час існувала думка, що відбувається змішування мов, а не запозичення. Однак, мішані мови не існують, бо фонологічні та морфологічні корені в більшості мов є сталими.

Більшість мовознавців погоджується з тим, що запозичення запроваджуються двомовними людьми. На думку Хогана (1969), про білінгвізм можна говорити тоді, коли мовець може конструювати в другій мові цілісні і змістовні висловлювання.

Так, наприклад, запроваджуючи запозичені слова, двомовні особи прагнуть якнайточніше наслідувати "моделі" з мови-джерела. Пізніше запозичення переймаються рештою суспільства. Звідси, кожне запозичення має на початку характер цитати, а потім взагалі адаптується на чотирьох рівнях мови: графічному, фонологічному, морфологічному і семантичному, що дає нам змогу побачити, як запозичення підпорядковується структурі мови, що запозичує слова. Таким чином, у більшості випадків маємо графічну, фонетичну, морфологічну чи семантичну заміну, а не перенесення іноземного слова[26,17]. У момент, коли новий елемент увійде в склад системи мови, можна його аналізувати.

Отже, лексичні запозичення, які є однією з форм контактів між народами, обумовлені позамовними чинниками, в основному психологічного, соціологічного і культурного плану в широкому значенні цього слова. Якщо йдеться про мовні причини запровадження запозичень, то слід розрізняти внутрішньомовні та зовнішньомовні.

До зовнішньомовних причин запозичування належать:

1. необхідність називати нові поняття, що є більш економічним розв'язанням проблеми, ніж створення власних назв. Хокет називає цю причину "мотивом вдоволення потреб" [26,19];

2. впровадження запозичень з мови, яка вважається престижною.

Але чи завжди запозичення нового є позитивним для мови ? У літературі з даного питання часто спостерігаємо поділ запозичень на "необхідні" та "зайві".

До категорії "необхідних" запозичень, запровадження яких є обґрунтованим, можна зарахувати:

-екзотизми, а саме слова, пов'язані з культурою країни, з мови якої вони запозичуються;

- назви десигнатів і понять, невідомих у мові, що запозичує;

- інтернаціоналізми, а саме слова, що функціонують у багатьох мовах

[26,19].

Запровадження інших запозичень вважається необґрунтованим і звідси їх назва - "зайві". За Моравським їх називають також лексико-семантичними надлишками[26,19]. Це слова, які мають точні відповідники у мові, що запозичує. Але надмір запозичень усувається в процесі розвитку мови.

"Необхідні" та "зайві" запозичення потрапляють у мову двома шляхами , отже розрізняють два типи запозичень:

1) усні - запозичення, що переносяться усно з мови-джерела до іншої мови;

2) графічні - це запозичення, які потрапляють до мови за допомогою людей, які читають іноземні слова за польським зразком.

І, врешті, велике значення має те, як запозичення потрапило до мови: чи воно потрапило безпосередньо з мови-джерела, чи через посередництво інших мов.

1.3 Види запозичень

Запозичена лексика в сучасній польській мові становить приблизно 10% всього її словникового складу [19, 54]. У світі немає жодної мови, у лексиці якої не було б запозичень з інших мов, тому що ні один народ, носій і творець своєї мови, не живе ізольовано, відокремлено від інших народів. Процес засвоєння слів якоюсь мовою з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення її словникового складу, робить її гнучкішою, виразнішою. Слова, запозичені з інших мов завжди відповідним чином пристосовуються до законів фонетики, граматики, словотворчих моделей та семантичної системи тієї мови, до лексичного складу якої вони увійшли.

Серед лексичних елементів, запозичених з інших мов слід розрізняти:

а) безпосередні запозичення;

б) запозичення, що увійшли за посередництвом інших мов (так, наприклад, багато слів з латинської мови польська мова перейняла за посередництвом чеської та німецької мов; багато також слів турецького чи татарського походження перейшли у польську мову за посередництвом української мови);

в) запозичення, що потрапили в мову внаслідок калькування [30, 23].

Існують також і інші класифікації видів запозичень. На нашу думку найкраще передає характер запозичень класифікація С. Дубіша. Так, найчисельнішу групу запозичень складають лексичні запозичення, які призводять до перейняття з інших мов певних словотвірних форм, подальшим їх пристосуванням до фонетичних, граматичних та словотворчих норм польської мови. Це запозичення з готської, німецької та чеської мов, які стосуються назв предметів щоденного вжитку та побутового оточення:

deska (got. disk); chedogi (got. Handags "madry"); chleb (got. hlaifs); lekarz (goc. lekeis); skot "bydlo" (goc. Skatts "pieniadze"); szklo (stikls); miecz (goc. meki); pieniadz (stgn. pfening); chwila (stgn. hwil "czas, godzina"); izba (stgn. stuba "laznia"); berlo (czes. berla); jedwab (czes. hedwabi).

Безпосередньо з чеської мови була перейнята лексика, пов'язана з християнською термінологією.

Це такі слова, як:

blagac (благати, просити); cielesny (тілесний); hanba (ганьба); jedyna (єдина); rozliczny; swiatynia (святиня); twarz (обличчя); wahac sie (вагатися); wiezienie (ув'язнення); wstyd (сором); starosta (староста).

Запозичення з німецької мови (ХІІІ - ХV століття) стосується таких тематичних груп:

а) назви представників соціальних груп:

burmistrz (бургомістр); gmina (община); ratusz (ратуша); soltys (сільський староста); wojt (війт).

б) будівельна лексика та назви будівель:

bretnal; cegla (цегла); mur (мур); rynek (ринок); blacha (бляха); graty (грати); kuchnia (кухня);

в) назви одягу:

fartuch (фартух); kiecka (спідниця); kolnierz (комір); ponczocha (панчоха).

Безпосередні запозичення з латинської мови в старопольський період були незначні. Вони стосуються насамперед біблійної тематики (наприклад: balzam, cedr, centurion, manna, palma, trybun); лікарської та природничої тематики (наприклад: cebula, cynamon, lawenda); назв предметів домашнього вжитку та назв приладь (наприклад: cyrkiel, korona, organy, tablica); назв одягу (наприклад: biret, kaptur). Вплив латинської мови на польську збільшився у ХVІ - ХVІІ століттях. З цього часу маємо такі лексичні запозичення:

apetyt (апетит); decyzja (рішення); natura (природа); propozycja (пропозиція); reforma (реформа); religia (релігія); termin (термін); satysfakcja (задоволення); aktor (актор); architekt (архітектор); fizyk (фізик); polityk (політик); kapelan (капелан); profesor (професор); rektor (ректор); kolumna (колона); tron (трон); kalamarz (чорнильниця).

Отже ці три мови мали найбільший вплив на розвиток польської мови, тому саме з цих мов і виникає найчисельніша група лексичних запозичень, які проникали в польську мову переважно усним шляхом і тепер настільки освоєні народною мовою, що здебільшого не сприймаються, як чужомовний елемент [29, 356].

Інший тип запозичень - калька, причому розрізняють словотворчі, фразеологічні, семантичні та синтаксичні кальки [29, 357].

Словотворчі кальки - це слова, які перекладені з іншої мови за допомогою польських морфологічних елементів. До них відносимо кальки з латинської мови, які перейшли в польську мову за посередництвом чеської:

sumienie (czes.sledomi, lac. conscientia); czysciec (czes. cistiec, lac. purgatorium); popielec (czes. popelec, lac. cinerum); wplyw (czes. vliv, lac. influxus).

З англійської мови перейшли такі форми:

nadwaga ( ang. overweight); wiatrowka (ang. wind- jacket).

Іншомовне походження має також частина фразеологізмів (слів, зворотів), які ми називаємо фразеологічними кальками.

До цього типу відносимо фразеологічні кальки з французької мови, переважно політичного спрямування:

partia opozycyjna (fr. parti de l'opposition); klasa robotnicza (fr. mouvement populaire); wladza ludu (fr. souvierainete du peuple).

У польській мові існують також фразеологічні кальки, вживання яких варто уникати. Це такі вирази, як:

cos jest na tapecie "cos jest omawiane"; tu lezy pies pogrzebany "ось, де собака зарита"; od przypadku do przypadku; slaby punkt.

Розрізняємо також ще два типи запозичень: семантичні та синтаксичні кальки. В першому випадку мова йде про зміну значень польських слів під впливом їх іншомовних відповідників. Наприклад: zamek "budowla obronna" (початкове значення "urzadzenie do zamykania") - нім. Schos, miasto "grod" (початкове значення "miejsce") нім. Stadt, Statt.

Існують також слова цього типу, вживання яких варто уникати, наприклад: cienki "finezyjny, subtelny" ( ros. tonkij); zabiezpieczyc "zapewnic, zaspokoic" ( ros. obespieczyt).

Інша група - це синтаксичні кальки, які призводять до помилкових модифікацій польських слів. Найчастіше - це впливи російської мови, граматична система якої дуже подібна до граматичної системи польської мови, тому ці впливи дуже часто не помічають поляки. Звідси і помилки, наприклад:

sledzic za czym "sledzic co"; ryzykowac czym "ryzykowac co"; pisac z duzej litery "pisac duza litera"; popasc w nielaske "wpasc w nielaske".

Третім типом запозичень є штучні запозичення або ж слова, утворені з іншомовних морфем. Це переважно наукові та технічні терміни, утворені з елементів грецької та латинської мов, наприклад: hydroterapia; mineralogia; radiofonia.

Такі слова, в склад яких входять елементи з різних мов, називають також гібридами, наприклад:

telewizja (гр. tele "na odleglosc", лат. vizio "obraz, widzenie").

В сучасній польській мові вживаються слова, засвоєні з багатьох мов. Ці слова входили до складу польської лексики в різні часи й різними шляхами: безпосередньо з мови-джерела, через посередництво інших мов або внаслідок калькування. Тому запозичення класифікують з огляду на час і шляхи запозичення, характер лексики та її походження.

Отже, лексичні запозичення є однією з форм контактів між народами, обумовлені позамовними чинниками, в основному психологічного, соціологічного і культурного плану.

Розділ IІ Релігійна мова

2.1 Релігія та її мова

Мова релігії - це мова, що використовується в рамках релігійної поведінки людей. Це висловлювання, в яких люди виражають свою віру в існування надприродного. Ця віра виражається у виконанні релігійних обрядів, найголовнішою метою яких є входження в контакт з sacrum - постаттю Бога. Релігійні обряди мають громадський характер - відбуваються за присутності осіб, що поділяють таку саму систему переконань. Мова релігії служить засобом комунікації як між людьми - в справах їх релігії, так і з силами, онтологічно іншими - з Богом (у чому віруюча людина сильно переконана).

Тексти релігійної мови досить різноманітні. Це і Слово Боже - Біблія, і слова людей, скеровані до Бога - молитви, висловлювання, що функціонують в межах діяльності Церкви: доктрини, моральні засади і т.д.

У ході історії наставало і поглиблювалося розмежування між релігійною та світською сферами. Сучасність знаменується соціокультурною відокремленістю релігії. Мову релігії можна розглядати як функціональний стиль, пов'язаний з релігійною сферою життя[13,12]. У рамках вірувань людина переступає онтологічну межу і встановлює контакт з самим Богом - це становить спеціальний ситуаційний контекст, в якому створилися певні умови, що визначають поведінку. Тому, хоч в багатьох текстах виражається той самий намір комунікації, що і в світському житті (прохання, подяка і т.д.), спосіб формулювання регулюють інші мовні зразки. Участь у релігійних обрядах “сакралізує” висловлювання і його формальні риси. Канонізований спосіб мовлення визначає вибір мовних засобів і технік створення цілих текстів.

Властивість, яка радикально відрізняє мову релігії від світської - це об'єкт мовлення, бо мова релігії говорить про надприродне, необ'єктивне, не для всіх реальне, про щось, що не можна осягнути емпірично. Завданням мови релігії є наближення світу sacrum до людини. Люди розуміють, що через незвичність поняття „Бог” можна про нього говорити тільки за допомогою символів, порівнянь, метафор, парадоксів.

Релігійні тексти використовують переважно нейтральну лексику. Існує також певна група слів, пов'язаних культурно і історично з вірою та релігійними обрядами (Bog, aniol, raj, pieklo, grzech, kadzilo, hostia, modlitwa, Kazanie, Biblia та ін.) До цієї групи належать також бібліїзми та теологічні терміни. За наявності наступних словосполучень текст також можна назвати релігійним: bezkrwawa ofiara Ciala i Krwi Panskiej, nasz Ojciec z Nieba, odejsc do Pana `umrzec'.

Релігійні тексти відзначаються особливою ритуалізацією[42,145]. Віруючі користуються готовими, сталими формулами, затвердженими Церквою - це так звані літургійні формули, як, наприклад, певна будова тексту, ритмічне повторення певних складових частин, використання анафори, емоційне або споглядальне забарвлення тексту, що робить його співучим та статичним; використання мнемонічної техніки, що полегшує запам'ятовування текстів.

Традиційно властивим для релігійного тексту вважається перифраз, вишукана метафорика, епітети, далекі від прозаїзмів і т. п. Ритуал вимагає, щоб в контактах з sacrum люди уникали розділу між сакральною та розмовною мовами. Тому дуже цінується латинська мова, проникнення поточних елементів в яку є неможливе.

Високий стиль є складовою частиною етикету - умова, яка відіграє велику роль у культі. В молитовних текстах ця умова виражається в основному через акти мовного етикету (ввічливості) - привітання, подяка, вибачення, формулювання прохання. Проявлення шани, поваги або покори Богу становить перший з принципів формування звертання до Нього.

Однією з властивостей мови релігії є також оцінювання. Віра поєднується з визнанням позитивних і негативних цінностей та з усвідомленням певної моральної позиції. Оцінювання має також зв'язок з апофеозом святих, а особливо Бога, у відношенні до якого абсолютизуються всі цінності, бо Він є їх джерелом і досконалим носієм. Отже, мова релігії становить контекст, в якому лексеми, взяті з загальнонародної мови набувають особливого - в найвищому ступені позитивного - аксіологічного значення (Matko, Ojcze, Opiekunie, Posredniczko, Nadziejo і т.п.).

Для формування мови релігії важливою є традиція. Традиція, у даному випадку, має вберегти культ від впливу часу, який все змінює, від впливу бажань та капризів людини. Опір, який зустрічає осучаснення молитовних текстів, Т. Венцлавський [41,113] пояснює почуттям духовного зв'язку в часі з молитвою багатьох поколінь, почуттям певної фундаментальної сталості духовного життя. Про молитвенну цінність слова свідчить не тільки значення, а і його релігійна історія. Архаїзація релігійних текстів є тим елементом, який стирає кордони часу, надаючи представленій позатекстовій дійсності понадісторичну цінність[42,50]. Сталість культу завдяки традиціям і звичаям (ритуалам) робить його консервативним, що гарантує правильність та мериторично-формальну єдність. Однак консервативність мови релігії має і негативні сторони. Суть віри, що подається в традиційних формулюваннях стає дедалі менш зрозумілою. Люди ніби знають, що ці тексти означають, але це „розуміння” дуже поверхневе або взагалі фальшиве.

У минулому фіксувалися випадки, коли Церква зверталася до такого типу людини, який на цей час вже не існував. „Багато разів оскаржувала, підносила, будувала і творила, закладаючи існування культури, яка вже належала минулому”[11,95]. Гальмування процесу розмежування релігійної культури та віри стало важливою метою Церкви кінця ХХ століття.

2.2 Фактори, що призвели до змін в мові релігії

Більшість змін, які з плином часу вдається зауважити в мові релігії, була результатом відповіді Церкви на зміни у світській сфері. Було виконано принциповий перегляд положень католицизму, які в результаті своєї анахронічності становили перешкоду в контактах зі світом. На явище Реформації, а також нових ідей, що вийшли з європейського Ренесансу, Церква реагувала захистом старих позицій. Безпорадна щодо змін в суспільстві та появи світських або навіть антирелігійних течій, Церква відповідала на це осудженням та відстороненістю від світу. Така оборонна та консервативна позиція наклала відбиток на внутрішнє життя Церкви. Життя віруючої людини виявлялося розділеним на дві сфери активності, позбавлених будь-яких зв'язків між собою.

На ІІ Ватиканському Соборі(1962-1965) було вирішено обновити Церкву (aggiornamento), яка мала, з одного боку, повернутися до першоджерел, Євангелія і образу початкової Церкви, а з іншого боку, Церква і наука про неї мали пристосуватися до нових часів, нового світу, що швидко змінювався. Було оголошено про перемогу над ізоляцією та про орієнтацію на світ, людину та її проблеми. Було також погоджено, що Церква має прийняти на себе “радість та надію, смуток та тривогу” світу, що вона повинна через звичайних людей безпосередньо служити людству та окремим народам в галузях науки, політики, мистецтва чи економіки. Було змінено ставлення до християнських течій, що відокремилися, нехристиянських релігій та до невіруючих, вирішено вести з ними діалог.

Підкреслення важливості зрілої, свідомої відповідальності людей за цілу Церкву знайшло своє вираження у використанні в літургії народних мов. Відмова від латинської мови стала найбільшою зі змін, що мали місце в історії Церкви. Також останній Собор досить гостро поставив питання про осучаснення мови релігії, що узгоджувалося з позицією відкритості Церкви для кожної нововідкритої культури, яку треба християнізувати, наповнити християнськими цінностями [22,292]. Поняття „осучаснення мови” розумілося дуже широко - як новий спосіб трактування та експонування змісту чи модернізації мовної форми.

Останній Собор дав початок процесам, які прискорили темпи створення нової самосвідомості Церкви та нової мови, що слугувала для побудови контактів зі світом. Але ще в швидше темпі відбувалися зміни в зовнішності сучасного суспільства; і саме ці зміни мають вплив на характер релігійного життя і положення Церкви [11,88].

Серед факторів, які спричиняють прогресивні зміни в двадцятистолітній ментальності та релігійності, можна назвати індустріалізацію, секуляризацію, дехристиянізацію та плюралізм сучасного життя. Ще на початку минулого століття функціонувала серед людей традиційна народна культура, що була силою католицизму. Релігійні норми та цінності, про які розповідали вдома, знаходили підтвердження в інших середовищах. Загальна атмосфера життя сприяла прищеплюванню релігійних позицій та церковних звичаїв, що являли собою складову частину офіційної культури, в якій релігія була гарантом морального ладу.

Розвиток технічної цивілізації зробив можливим перехід від „сакрального” погляду на світ, у якому найвища істота є поясненням усіх оточуючих нас явищ, до „мирського” бачення світу, що є його атеїстичною інтерпретацією. У результаті індустріалізації та міграції людей з села до міста, наступив розпад традиційних структур та суспільних зв'язків, що полегшило багатьом людям відхід від релігійних обрядів. Сучасний плюралізм приніс незвичайну різноманітність нових взірців мислення та поведінки, які зробили релігію одним зі стилів життя. Конкурентами християнської (або взагалі релігійної) етики стали консумпціонізм та гедонізм, навіть моральний релятивізм.

Поступова секуляризація культури призводить до того, що релігійна мова стає дедалі менш зрозуміла, не тільки тому, що вона має архаїчні форми, але й тому, що для багатьох вона є terra ignota. Проведені дослідження показали, що молодь не розуміє такі бібліїзми як: apokalipsa, golgota, slup soli, umywac rece, Opatrznosc, Trojca Swieta, krzyz. Деякі слова є вже десакралізованими: swieto, seminarium, вони зовсім втратили елемент значення, який пов'язував їх з релігією. Тому досить гостро стоїть питання про пристосування релігійної мови до потреб нової ментальності, щоб вона відповідала вимогам тієї культури, яка сьогодні формує людей. Але такий крок несе з собою загрозу того, що зникне дистанція, що відділяє святе від світського. В такому разі перед нами повстає необхідність вибирати між певною езотеричністю, яка зберігає цю дистанцію та повною зрозумілістю, що, однак, загрожує вульгаризацією та десакралізацією [42,60].

Цілковита зрозумілість релігійних текстів є ідеалом, до якого ведуть два шляхи: осучаснення, або згода на компроміс з традицією, чи невпинний катехізис - пояснення (та втаємничення в те, що є непоясненним), яке призводить до інтерналізації релігійної мови, щоб віруючі добре володіли обома мовами - світською та релігійною.

2.3 Інноваційні процеси в мові релігії

З погляду на двоякий характер головних чинників змін в мові релігії (інституційний та культурний), можна також говорити про два основні типи цих перетворень. Частина з них є результатом свідомого осучаснення мови в рамках систематичної реалізації положень, прийнятих останнім Собором. Другий тип змін охоплює процеси, що відбуваються в певній мірі самі, природним шляхом, тому що дух епохи формує тих, хто говорить та тих, до кого звернена релігійна мова. Мова, що відбиває сучасну ментальність є, власне, мовою цих людей.

На практиці важко відділити ці два типи змін, бо вони є результатом співпраці факторів обох типів. Це можна проілюструвати прикладом релігійних пісень. Винахідливістю в цьому вирізняються молоді люди, які вносять до цих пісень такий зміст і такі форми, які виражають їх особистий спосіб переживання контакту з sacrum, додаючи елементи світської молодіжної музики. Елементом природних перетворень тут є зміна поколінь, кожне з яких чимось відрізняється від іншого. Інституційний чинник діє тоді, коли представник Церкви верифікує (перевіряє на відповідність оригіналу) згідно з прийнятими нормами цю пісню і включає її в офіційний репертуар - як оновлення (осучаснення) даного репертуару. З іншого боку, духовенство пише твори, призначені для молоді, свідомо вписуючи її в цю субкультуру. Чим меншою є дистанція між автором твору та адресатом, тим легшим здається завдання „інкультурації”, і тим більшою є участь природного чинника в процесі змін в мові.

Перевага якогось з чинників має зв'язок з типом тексту. У релігійній сфері функціонують тексти, які отримали певну форму в минулому і в цьому сталому вигляді використовуються наступними поколіннями. Це Біблія, літургійні тексти, молитви в молитовниках, пісні в збірках. Зміни в мові мають на меті усунення недоліків дистанції, яка відділяє час виникнення останньої версії тексту від часу її використання (прочитання, спів і т.д.). Цей вид текстів ми надалі називатимемо класичними текстами.

Інакше проходить процес осучаснення мови таких текстів, екземпляри яких з'являються знову і знову, надалі - “живі” тексти. Єпископи, які пишуть листи, священники, які читають проповіді, редактори підручників про релігію - всі вони використовують живу мову, мову свого часу. Властивістю релігійних текстів є те, що вони відбивають дух часів, у які і для яких ці тексти писалися. Це сучасні реалії, відлуння подій, певні реакції Церкви на конкретну історичну ситуацію (політичну, економічну, культурну), а також пануючі стильові умови та мовні тенденції.

Зміни в польській релігійній мові мали зв'язок з тим, що сталося в Церкві або з тим, що трапилося в зовнішньому світі, а також в Польщі, хоча певні процеси були результатом локальних явищ, інші - відображенням спільних процесів для ширшого культурного кола, яке часто називають нашою західною цивілізацією.

З погляду на значення цих фактів для мови релігії, в її діахронічному описі можна прийняти наступну періодизацію:

· часи до і після Собору;

· довоєнний період, як фон для порівняння з повоєнним періодом;

· повоєнний період - часи змагань Церкви з проблемами комунізму;

· період після 1989 року.

Модернізація класичних текстів

Запровадження народної мови до літургії мало перетворити віруючих з мовчазних спостерігачів на свідомих і активних учасників обрядів, що мало дійсно вплинути на життя людей. Було вирішено осучаснити для цих цілей переклади літургійних текстів - в Римі приготували до перевидання Mszal (Служебник) на різних національних мовах - спростити стиль, збагатити склад молитовників.

У Польщі відправи польською мовою Єпископат дозволив у 1970 р. Перекладачі стояли перед важливим завданням: треба було надати комунікативності мові та зберегти відповідність оригіналу латинської літургії. Незважаючи на те, що багато хто хотів спростити мову, сильнішим виявився потяг до збереження успадкованих традицій [37,65].

Мова літургійних текстів залишалася важкою. Така молитва (складні довгі речення, незвичні форми і т.д.) перевищує ліміт усних висловлювань, які людина здатна сприймати на слух. Крім того, ці тексти перенасичені теологічними поняттями, розуміння яких потребує глибоких знань у сфері релігії. А головною метою сучасних версій літургії є збереження кожного з її численних та важливих аспектів.

Вважається, що в сфері sacrum потреба повного розуміння не є такою очевидною, як в світському житті, бо важливою тут є не лише інформація, а й почуття, щирі наміри. Цілими століттями люди словом і співом молилися латинською мовою, хоч не всі добре (або взагалі) її знали [35,191]. Тому і не модернізують Ojcze Nasz, хоч цей короткий текст містить стільки архаїзмів. Зміна laskis pelna та blogoslawion на laski pelna та blogoslawiony викликає заперечення як необґрунтоване порушення цілісності цієї пам'ятки.

Модифікації мови церковних пісень, необхідні для їх збереження, проводяться еволюційно, щоб занадто радикальні переробки не викликали дезорієнтації серед користувачів, які певний обсяг пісень знають напам'ять. Осучаснення мови полягає в усуненні незрозумілих або вражаючих фонетичних (напр. w ogrojcu - w ogrojcu), словотворчих (zekrwawic - zakrwawic), у флексії (z wlosy zlotemi - zlotymi), синтаксичних (U sadu Annaszowego - przed sadem Annaszowym), лексичних (rzeczon - nazwan, zawieram - zamykam, sromiezliwa - wstrzemiezliwa) архаїзмів. У початковому звучанні зберігаються пісні, які відзначаються своєю винятковістю, як напр. Kto sie w opieke.

Великий обсяг роботи по осучасненню мови проводиться з текстом Біблії. Майже 350 років католики в Польщі користувалися версією перекладу Якуба Вуйка (з 1599 року по 1965 рік, коли з'явилася Біблія Тисячоліття). За цей час в свідомості людей міцно закріпилися уявлення про характерні лексичні та граматичні властивості, перенесені з латинської мови. Ці властивості надавали біблійній польській мові (а через вплив Біблії усій релігійній мові) вишуканого характеру та відтінку сакральності.

Вже сто років тому говорили про те, що текст Біблії Вуйка - чудова пам'ятка польської мови - застарів. Розвиток науки про Біблію викликав потребу кращого перекладу, зробленого з оригіналу, а не з латинської Vulgaty. Перед авторами нових перекладів з'явилася дилема, нерозв'язана до сьогодні: чи зберегти традиційний стиль Біблії, модернізуючи її лише не стільки, щоб вона стала зрозуміла сучасним людям, чи створити нову версію, абсолютно не зв'язуючи себе традицією. Традиціоналісти вважають всі попередні переклади Біблії цінною спадщиною минулого. Ці переклади століттями асоціювалися зі сферою sacrum і з цього боку якнайкраще відповідають вимогам щодо сакральних текстів. Антитрадиціоналісти вважають, що архаїчний біблійний стиль не виконує головного завдання Слова Божого - стати досяжним для кожного. Отже, дотримуючись того чи іншого погляду можна вибирати, в залежності від потреб і уподобань адресатів, типу ситуації чи інших чинників.

Пристосування Біблії Вуйка для потреб сучасної людини базується на усуненні цілком незрозумілих і застарілих граматичних і лексичних форм (напр. krom, lepak, obiata) та на збереженні всього, що є зрозумілим [40,101]. Модернізованою версією є Pismo Swiete Starego i Nowego Testamentu в обробці священників Станіслава Стися та Владислава Лохна. Серед нових перекладів, максимально наближених до традиційних, вирізняється Biblia Poznanska (Познань 1947) та Pismo Swiete Starego i Nowego Testamentu в перекладі з грецької мови священника Євгеніуша Домбровського (Познань 1961). Противником нових перекладів є Чеслав Мілош, який вважає за краще використовувати слова застарілі, але все ще зрозумілі: nieprawy, nikczemnik, zloczynca, wystepny [43,88].

Від відомої версії Біблії Вуйка обмірковано відійшли автори Біблії Тисячоліття за редакцією Тиненських Бенедиктинців. Це важливий переклад, бо він є основою текстів, що читаються під час літургії (найвідоміша версія серед молоді, яка вже не пам'ятає попередньої). Мова цієї Біблії мала бути зрозумілою якнайширшому колу людей, зберігаючи при цьому свою “величність”. Еквіваленти для передачі біблійних понять шукали в сучасній мові, але серед лексики з піднесено-урочистим стильовим забарвленням. Історичний польський біблійний стиль зазнає очевидних змін. Повну картину можна побачити , розглянувши три версії одного фрагменту:

Біблія Вуйка (далі БВ): I zasmucil sie krol: lecz dla przysiegi i tych ktorzy pospolu siedzieli, kazal dac. A poslawszy scial Jana w ciemnicy. I przyniesiono glowe jego na misie: a oddano dziwce i odniosla ja matce swojej. A przyszedszy uczniowie jego, wzieli cialo i pogrzebali je: i szedszy opowiedzieli Jezusowi. Mt 14, 9-12.

Біблія Тисячоліття (БТ): Zasmucil sie krol. Lecz przez wzglad na przysiege i wspolbiesiadnikow kazal jej dac. Poslal wiec i kazal sciac Jana w wiezieniu. Przyniesiono glowe jego na misie i dano dziewczeciu, a ono zanioslo ja swojej matce. Uczniowie zas Jana przyszli, zabrali jego cialo i pogrzebali je; potem poszli i doniesli o tym Jezusowi.

Новий Заповіт у сучасному перекладі (НЗ): Krol znalazl sie w klopotliwej sytuacji, ale poniewaz dal slowo przy gosciach, kazal spelnic jej zyczenie. Wydal wiec rozkaz, aby scieto Jana w wiezieniu. Przyniesli jego glowe i na tacy wreczyli dziewczynie, a ona zaniosla ja matce. Uczniowie Jana przyszli, zabrali cialo i pochowali, a o tym, co sie stalo, zawiadomili Jezusa.

Специфічною для біблійного стилю була наявність численних сполучників а та і, які не впливали на значення, розпочинали речення і були їх механічною зв'язкою; вони стилістично підкреслювали ритмічність тексту. В сучасних перекладах кількість цих сполучників значно зменшилася або вони були замінені іншими.

Синтаксично-стильовою рисою біблійного стилю є також наявність присвійних займенників в постпозиції:

БВ: glowe jego, matce swojej, uczniowie jego.

БТ: glowe jego, але swojej matce, jego cialo та uczniowie - без займенника.

НЗ: jego glowe; matce, cialo та uczniowie - без займенників.

Спостерігається відхід і від дієприкметникових та дієприслівникових структур. Їх частота в польських біблійних текстах дуже висока. В наведених вище фрагментах маємо:

БВ: poslawszy, przyszedszy, szedszy.

БТ та НЗ - зігнорували ці структури.

Наведені вище фрагменти ілюструють інші способи наближення мови Біблії до сучасної розмовної мови. Цьому служить насичення тексту словами загальновідомими та вживаними, що мають емоційне та аксіологічне навантаження, зрозуміле людині сьогодення. Особливо це видно в сучасному перекладі НЗ [39,78]. Порівняймо:

БВ: I zasmucil sie krol.

БТ: Zasmucil sie krol.

НЗ: Krol znalazl sie w klopotliwej sytuacji.

Чеслав Мілош вважає, що більшість відкинутих форм можна було б залишити, бо вони “зрозумілі та вносять відтінок стилістичного навантаження” [24,104]. Йдеться про такі форми, як lewica, prawica (ліва і права рука), sluzebnica (слуга) та фразеологізми: dzien sadny, umywac rece, padl strach, sol ziemi і т.п. Перекладачі НЗ (сучасної версії) не тільки сміливо відступили від традиційних перекладів фразеологізмів, але й ввели нові сполучення [39,75]. Такий характер має фраза dal slowo przy gosciach.

За допомогою польських сучасних еквівалентів стають доступними розумінню іноземні біблійні реалії: стародавні назви ваги, міри, монет, титулів, звичаїв. Найкраще впорався з передачею екзотичних реалій НЗ в сучасному перекладі. Як незрозумілі та невластиві польській мові, були вилучені наступні семітські структури-плеоназми: uradowali sie radoscia, pozadaniem pozadalem. Надається перевага польським зворотам uradowali sie bardzo, goraco pragnalem [15,107].

Беручи до уваги усі ці зміни, можна зробити висновок, що досить скоро традиційний біблійний стиль може стати здобутком історії польської мови.

Зміни в “живих” текстах

Вже під час засідань Собору до пасторських послань проникала нова лексика, яка популяризувала його найважливіші гасла: dzielo odnowy Kosciola, dzielo odnowienia liturgii, soborowy czyn dobroci [45, 235]. Ідея екуменізму (єдності) внесла різні форми слова jednosc, а назви bracia, blizni, lud Bozy, стали вживатися на позначення не тільки католиків, але й віруючих протестантських та східних Церков. Для позначення цих людей з'явилася назва bracia odlaczeni, а зникли heretyk, bezboznik, sekciarz, balwochwalcy, schizmatycy, bluzniercy [45,237].

В старих книжках для богослужінь, особливо в Gorzkich Zalach та в Drodze Krzyzowej, дуже часто євреї виступали як мучителі та вбивці Ісуса, напр. od zydow podeptany, okrutni zydzi і т.п. Аби зруйнувати стереотип єврея-боговбивці, слово “єврей” замінено формами kaci, zbojcy, zlosliwi mordercy і т.п., бо після Собору було відкинуто традиційний антиіудаїзм, визнано єврейське походження християнства, іудохристиянства. Це була одна з багатьох позитивних змін пособорної католицької Церкви [22,249].

Інші слова, нові чи ті, які раніше рідко вживалися, а після Собору стали загальновживаними, це: katecheza, chrzcielny; назви частин богослужінь: homilia, znak pokoju, Sakrament Namaszczenia Chorych; нові інституції, явища: Synod Biskupow, Rada Duszpasterska, peregrynacja, oaza [12,29]. Слова і фразеологізми дособорної доби, абсолютно невідомі пересічному віруючому, знайшла І. Байєрова (1999) в Katechizmie Kosciola Katolickiego - далі ККК (Катехизис Католицької Церкви), що був виданий в 1995 році. Це: plan bozy, zamysl bozy, ekonomia zbawienia, pedagogika boza. Давнє ж слово Eucharystia змінило своє значення. Це вже не тільки „хліб і вино як тіло і кров Христа”, а й „Свята Меса”.

Важливою є також висока частота певних слів у новому ККК. Це слова tajemnica та znak. Частота їх вживання підкреслює містерійний характер християнства, суть якого спирається на важкодоступні трансценденційні поняття, передані різними знаками [14,106]. Суспільний характер Церкви підкреслюється або через слово komunia , або через сучасний відповідник wspolnota, wspolnotowy. На думку І. Байєрової, поняття, які зустрічаються в ККК, взагалі не мають відповідників в Katechizmie Rzymskim. Ті самі елементи віри зібрані в певні понятійні системи: система нового катехізису є більш впорядкованою, створює виразніші образи та назви і т. д.

Словниковий склад сучасних молитов вже не акцентує увагу на дистанції між небом і землею, не протиставляє вбогість людини досконалості Творця, а, скоріше, окреслює стосунки люблячого Батька та дітей. Це, напевне, має зв'язок з повоєнною демократизацією суспільних стосунків. У результаті спростився етикет поведінки і в цій спрощеній формі він проник до релігійних текстів.

В історії польської молитви найшанованішим адресатом є Krol [31,148]. Людина, реалізуючи свою повагу до Бога, розміщує його на вершині людської ієрархії, називаючи Його krolem, словом, узятим з придворного етикету. Але сучасні молитви не перенасичені формами ввічливості. В них вживаються лаконічніші та простіші звертання: Boze, Kochany Ojcze, Drogi Jezu, Maryjo. Такий початок молитви позбавляє її офіційності, наближає до звичайної розмови двох осіб, між якими панують дружні стосунки, навіть інтимність. Залишками давнього етикету є слова racz та laska. Деякі вважають їх шкідливими анахронізмами. „Не може так бути, - пише Й. Турнау - щоб образ феодального господаря формував сьогодні образ Бога. Слово laska - це пережиток устрою, під час якого доля людини залежала від панської примхи”[38,119].

Про величність Бога та нікчемність людини, яка кориться та благає, розповідають традиційні церковні пісні. Віруючі люблять старі пісні, вони звикли до них, співання їх з дитинства до старості дає відчуття влаштованості, приналежності до сфери sacrum. Функціонування поряд старих, нових, або навіть зовсім невідомих текстів становить одну з особливостей мови релігії.

Нові літургійні пісні пособорного періоду побожні, насичені захватом особою Христа, глибокою повагою до Марії, усвідомленням Церкви як спільноти віруючих, розумінням цінності Святого Письма та значення таїнств і літургії в житті християнина [28,56]. Вони насичені цитатами та перифразами з Біблії, виражають поклоніння та вдячність.

Дещо подібними є й молодіжні пісні. У них лексика концентрується навколо радості, світла, надії: usmiechnij sie, radoscia nasza jestes ty, slodkich nadziei blask. Ці твори проголошують довіру, радість та загальне братерство.

У молитовнику Droga do nieba (1949 р.) молитви привертають увагу частотою вживання формулювання про зневагу до людського життя. Ці тексти підкреслюють плинність життя, називаючи його часом страждань, труднощів, спокус та боротьби. Предметом прохань у цьому зв'язку є збереження вірності, щоб після смерті отримати в нагороду “корону вічної слави”. Побожний католик мав займати позицію “святої” дистанції і аскетичної ізоляції щодо “цього світу”, розуміючи земне життя як дорогу до життя вічного. Пособорна теологія повстає проти віри в плинність життя, проголошує, що Бог втручається в світ матерії, в дійсність людини, щоб вже сьогодні - завдяки вірі - вона пізнала щастя, яке на “тому світі” здобуде повною мірою. Світ є середовищем віруючої людини, де вона реалізує свою любов до Бога і ближніх, будуючи вже тут, на землі, подобу неба.

У новому видання цих молитов (1978), які так виразно відображали дособорний спіритуалізм, ми його вже не знаходимо. Натомість є тексти, що беруть до уваги різні життєві ситуації, напр. Modlitwa czlowieka pracy, Modlitwa o radosc, Modlitwa kierowcy, Modlitwa o dobrego meza, Modlitwa o dobra zone і т.п.

Мирська лексика міцно увійшла до мови релігії. Це вражаюча різниця, порівняно з герметичністю дособорної мови, яка обмежувалася розмовою про внутрішнє духовне життя католиків. Наскільки дособорна Церква відмежувалася від світу, настільки пособорна Церква увійшла в усі сфери життя. Про останній Собор говорять, що він мав екзистенційний та пастирський характер та повинен був реалізувати керигматичну мету, що полягала у виявленні актуальності Об'явлення, як заклику Бога до свого люду, який живе тут і зараз. Тепер навчання Біблії виходило з життєвих ситуацій, щоб інтерпретувати їх в світлі останньої і вказати таким чином її цінність для розв'язання проблем як однієї людини, так і всього людства. Віруюча людина, католик, має брати участь у повсякденних справах і прагнути реалізувати плани Бога щодо цього світу.

Ця антропологічна орієнтація призвела до зменшення кількості слів суто релігійних або дуже загальних та абстрактних висловлювань (grzech, szatan, aniol, pokusa, dusza, pieklo, gniew Bozy і т.п.). “Релігійність” текстів підлягала певним змінам, їх мова наближалася до мови світської, а в більшій мірі - завдяки наявності конкретних понять, що називали життєві реалії - до розмовної мови. В дособорний період положенням віри надавали універсальної форми - на все життя і для багатьох поколінь. Це була мова догм, які, з погляду на їх зміст, треба було засвоїти в їх дослівному звучанні. Такою мовою користувався раніше катехізис. Тепер за стилем його мова наближена до мови світських підручників і має на меті спочатку розуміння, а вже потім запам'ятовування.

Такий спосіб звертання до Бога, Ісуса, Матері Божої є найпереконливішим проявом відмови від традиційного звертання до sacrum. Це ще одне свідчення змін у відчутті виправданості тієї чи іншої поведінки в деяких ситуаціях, зникнення певних умовностей і навіть табу. Змінюється образ Бога. Більше ніж в „справедливого Суддю, який за добро винагородить, а за зло накаже”, прагнуть сьогодні люди вірити в Бога люблячого, розумного. І не хочуть, щоб розділяла їх яка-небудь вигадана дистанція.

Мова релігії та релігійна лексика зокрема зазнавали та зазнають різноманітних змін під час свого функціонування. Часи до ІІ Собору були часами панування консервативної, традиційної мови, з малозрозумілими словами, зворотами, конструкціями, більшість з яких не була суто польською, а запозичувалася з мов, які були джерелами релігійних текстів, понять та самої віри (латинської, грецької, чеської та ін.) та через посередництво культури країн, з якими Польща підтримувала зв'язки.

ІІ Собор мав визнати, що застаріла, малозрозуміла мова релігії дійсно погано виконує одну із своїх функцій - донесення Слова божого до людини, а, отже, треба було щось робити, щось змінювати. Змінили, а вірніше осучаснили, саме мову. Позбавилися від слів малозрозумілих, непольського походження, слів, розуміння яких вимагало глибоких теологічних знань, залишивши ті лексичні одиниці, які вже полонізувалися настільки, що не вирізнялися серед інших ані звучанням, які якимись іншими ознаками. Кількість цих слів на даний момент невелика - близько 350 одиниць. Усе це свідчить про те, що мова є живою системою, чутливою до змін та подій, та є дзеркальним відображенням усього, що трапляється в житті країни.

Розділ ІІІ Лексико-семантична характеристика запозичень в польській мові

3.1 Запозичення з класичних мов

3.1.1 Запозичення серед назв осіб

Найбільшу групу слів серед запозичень з класичних мов (латинської та грецької) становлять назви осіб - членів орденів, слyжителів Церкви та людей наближених до неї тощо. Серед цих запозичень можна виділити наступні підгрупи:

Ієрархія християнської Церкви:

adwentysci (lac. adventus - przyjscie) wyznanie chrzescijanskie powstale w r. 1844 (lub 1831) w USA, uznajace rychle powtorne przyjscie Chrystusa; w l.p. - osoba tego wyznania[34,5];

akolita (gr. akolouthos - osoba towarzyszaca) osoba duchowna w Kosciele katolickim majaca ostatnie z czterech nizszych swiecen [34,15];

antypapiez (anty - lac. antae + papiez) papiez wybrany przez opozycje mimo dokonanego juz wyboru innego papieza, nie uznany za prawowitego[34,40];

biskup (gr. epЯskopos - nadzorca) duchowny w kosciolach chrzescianskich, majacy najwyzszy stopien swiecen, sprawujacy zwykle najwyzsza wladze w decezji oraz majacy wylaczne prawo udzielania niektorych swiecen kaplanskich[34,84];

diakon (gr. diakonos) a) we wczesnym chrzescijanstwie - pomocnik biskupa, opiekun ubogich i chorych; b) w Kosciele katolickim i prawoslawnym - duchowny majacy swiecenia uprawniajace do udzielania chrztu i komunii, wyglaszania kazan itp.; c) w Kosciele protestanckim - pastor zajmujacy sie akcja charytatywna[34,150];

general (lac. generalis - ogolny, powszechny) glowny przelozony zakonu wybierany przez kapitule zakonna na kilka lat[34,246];

igumen (gr. hзgoumenos - prowadzacy) przelozony klasztoru w Kosciele wschodnim[34,297];

kapucyn (srdw.-lac. capuccinus) katolicki zakon, zalozony w 1528 r. Jako odlam franciszkanow - obserwantow, zajmujacy sie gl. misjami i akcjami charytatywnymi; w l.p - czlonek tego zakonu [34,339-340];

prefekt (lac. praefectus - zwierzchnik) a) duchowny uczacy religii, katecheta; b) kardynal stojacy na czele jednej z kongregacji rzymskich; c) zwierzchnik koscielny niektorych obszarow misyjnych; d) pomocnik kierownika seminarium duchownego[34,597];

przeor (lac. prior - pierwszy, moze przez czes.) zastepca opata; w niektorych zakonach - przelozony klasztoru[34,612];

prezbiter (gr. presbyteros - starszy) a) duchowny majacy prawo odprawiania mszy; kaplan; b) starszy w gminie wyznaniowej w pierwotnym chrzescijanstwie[34,600];

protojerej (gr. prфtos - pierwszy+hiereus -kaplan skladajacy ofiary) w Kosciele prawoslawnym: przelozony kleru katedralnego lub proboszcz wiekszej parafii; takze tytul honorowy[34,608];

reformaci (lac. reformatus - przeksztalcony) odlam zakonu franciszkanskiego istniejacy w okresie od XVI do XIX w.,(pozniej polaczony z bernardynami); w l.p.- czlonek tego zakonu[34,632];

rektor (lac. rector - kierownik) a) ksiadz rezydujacy przy kosciele nieparafialnym; b) przelozony seminarium duchownego, a takze niektorych domow zakonnych[34,637];

sufragan (srdw.-lac. suffraganeus) biskup podlegajacy wyzszemu biskupowi, np. ordynariusz metropolicie; biskup tytularny, pomocnik ordynariusza decezji[34,711];

superintendent (lac. superintendens - zwierzchni nadzorca) duchowny protestancki bedacy zwierzchnikiem duchowiezstwa okreslonego terytorium[34,713];

wikariusz (lac. vicarius) w Kosciele katilickim: ksiadz pomocnik proboszcza[34,805].

Запозичення серед назв осіб, пов`язаних з діяльністю Церкви:

apostol (gr. apostolos - wyslaniec) jeden z dwunastu wybranych uczniow Chrystusa; takze propagator chrzescijanstwa [34,43];

ateista (a+gr. theos - bog) ten, kto odrzuca istnienie Boga, zwolennik ateizmu [34,55];

ewangelik (lac. evangelicus - zwiazany z Ewangelia, z gr. euangelikos) wyznawca nauki Lutra lub Kalwina; protestant [34,205];

ewangelista (p.-щac. euangelista, z gr. euangelistзs) autor jednej z czterech Ewangeli kanonicznych[34,206];

ikonodul (ikono - gr. eikфn + gr. doulos - niewolnik) czщowiek oddajаcy czesc ikonom, zwolennik czci swietych obrazow ; obrazochwalca [34,297];

kantor (lac. cantor - spiewak) a) w kosciele protestanckim - spiewak w gminie religijnej; kapelmistrz i organista przygotowujacy chlopcow do spiewu w chorze; b) w synagodze zydowskiej - spiewak solista prowadzacy zbiorowe modly; c) dawniej w kosciele katolickim - prowadzacy chor, przodownik choru [34,337];

konfirmant (lac. confirmans - umacniajacy) ten, kto przystepuje do konfirmacji[34,378];

konformista (lac. coformis - podobny) wyznawca Kosciola anglikanskiego, ktory w 1662 r. zadeklarowal lojalnosc wobec ustroju episkopalnego tego Kosciola [34,378];

katechumen (gr. katзchoumenos - nauczany) czlowiek dorosly przygotowujacy sie do przyjecia chrztu[34,348];

mag (lac. magus, z gr. magos, za staro-pers. magusz) a) kaplan w starozytnej Persji, zwl. babilonski i chaldejski zajmujacy sie magia i astrologia; b) w Biblii - medrzec ze Wschodu; w tradycji apokryficznej: jeden z Trzech Kroli[34,442];

misjonarz (srdw.-lac. missionarius, z lac. missio - wyslanie) a) duchowny prowadzacy dzialalnosc misyjna [34,482];

penitent (lac. poenitens - zalujacy) w Kosciele katolickim: osoba przystepujaca do spowiedzi[34,562];

synoptyk (gr. synoptikos - obejmujacy okiem) synoptycy (lm), trzej ewangelisci: Mateusz, Marek, Lukasz, opisujacy mniej wiecej te same fakty i wypowiedzi z zycia Jezusa[34,722];

3. Запозичення серед назв абстрактних осіб:

aniol (gr. angelos - poslaniec) wedlug wierzen religijnych - istota niematerialna posriedniczaca miedzy Bogiem a ludzmi, zwykle uosobiajaca doskonalosc i dobroc[34,35];

antychryst (lac. Antichristus, z gr. Antichristos) wedlug wiekszosci wierzen chrzescijanskich - przeciwnik Chrystusa, ktory ma wystapic przy koncu swiata przeciw chrzescijanstwu i zostanie przez Chrystusa pokonany [34,37];

archaniol (gr. archangelos) aniol wyzszego stopnia w hierarchii aniolow wedlug wierzen religijnych, wierzen chrzescijanskich i zydowskich [34,45];

demon (gr. daimon ) duch, zwlaszcza nieprzyjazny czlowiekowi; w religii katolickiej - diabel, szatan[34,143];

logos (gr. logos - slowo, pojecie, nauka) w teologii chrzescijanskiej - druga osoba boska, syn bozy[34,435];

patron (lac. patronus - obronca, opiekun) swiety w religii katolickiej, bostwo w religiach niechrzescijanskich, ktorych sie obrano za opiekunow osob, obiektow zawodow itp. [34,558].

3.1.2 Запозичення серед назв, пов`язаних з проведенням богослужінь та літургії

Другу за величиною групу слів становлять запозичення, пов`язані з проведенням богослужінь та літургіі - обряди, меси, читання молитов тощо. До цієї групи належать також слова, що вживаються на позначення різних дій і процесів, наприклад:

ablucja (p.-lac. ablutio - obmucie) rzeczywiste lub symboliczne obrzedowe obmycie ciala, czesci ciala a przedmiotow kultu[34, 2];

adwent (lac. adventus - przyjscie) w liturgii rzymskokatolickiej: okres czterech tygodni poprzedzajacych swieto Bozego Narodzenia[34,7];

depozycja (lac. depositio) kara koscielna pozbawiajaca duchownego jego urzedu i prawa wykonywania czynnosci kaplanskich[34,145];

egzekwie (lac. exsequiae - pogrzeb) zalobne nieszpory i jutrznia[34,174];

epistola (gr. epistolз - list) w liturgii rzymskiej - czжъг mszy obejmujаca gщуwnie czytanie listуw apostolskich[34,196-167];

ikonolatria (n..-gr. eikonolatreia) odddawanie czci obrazom i figurom religijnym[34,297];

introit (lac. introitus - wejscie) w liturgii rzymskokatolickiej: antyfona czytana lub spiewana na poczatku mszy[34,313];

komunia (lac. communio - uczestnictwo, wspolnosc) a) w chrzescijanstwie: akt przyjmowania i spozycia hostii; rzadziej - sama hostia; b) w Kosciele katolickim: czesc mszy, w czasie ktorej celebrans i wierni spozywaja hostie konsekrowana [34,374];

latria (gr. latreia) oddawanie czci boskiej komus lub czemus; w teologii katolickiej: czesc oddawana Bogu[34,421];

lekcja (lac.- lectio - czytanie) fragment Biblii lub pism ojcow Kosciola czytany lub spiewany podczas mszy przed ewangelia lub podczas innych nabozenstw[34,424];

msza (srdw.-lac. missia) w Kosciele katolickim: glowne nabozenstwo, w ktorym, wedlug dogmatyki katolickiej, nastepuje powtorzenie krzyzowej ofiary Chrystusa[34,494];

nona (lac. dosl. dziewiata) czesc oficium koscielnego, odprawiana dawniej o godzinie dziewiatej wg. rachuby rzymskiej[34,514];

oracja (lac. oratio) w liturgii rzymskiej - uroczysta modlitwa[34,531];

procesja (lac. processio - wyruszenie) uroczysty pochod ze spiewami oraz noszeniem sakralnych przedmiotow bedacy forma kultu religijnego[34,601];

prymicja (lac. primitiae - zapoczatkowanie) pierwsza msza odprawiana przez nowo wyswieconego ksiedza[34,611];

rekwiem (lac. requiem, od requies - odpoczynek) w Kosciele katolickim: spiew i muzyka do mszy za zmarlych lub zespol specjalnych modlitw; rzadziej - msza za zmarlych[34,638];

suplikacje (lac. supplicatio - publiczne modly) w Kosciele katolickim: religijne pesni o charakterze blagalnym[34,713];

synopsis (gr. synopsis - przeglad) zestawienie ewangelii (Mateusza, Marka, Lukasza) w celu ich porownania[34,722];

tercja (lac. tertia - trzecia) w liturgii rzymskiej: czesc oficjum, odpowiadajaca trzeciej godzinie dnia[34,754];

wotywa (lac. votiva - slubowanie) w Kosciele katolickim: msza odprawiana na specjalna intencje niezaleznie od oficjalnego kalendarza[34,811].

3.1.3. Запозичення серед назв релігійних течій, вірувань

В польській релігійній мові ми досить часто зустрічаємо назви релігійних течій, вірувань, поглядів, доктрин, наукових теорій тощо. Усі ці слова потрапили в мову, як результат довгого шляху людства до монотеїзму. До цієї групи відносимо наступні слова:

animizm (lac. anima - dusza) poglad, wedlug ktorego zwierzeta, rzeczy lub zjawiska przyrody posidaja dusze; wlasciwy pierwotnym wierzeniom religijnym [34,35];

Chrystianizm (p.-lac. christianismus) religia wyznana przez chrzescijan; chrzescijanstwo[34,117];

episkopalizm (lac. episcopus - biskup, z gr. episkopos) poglad, wedlug ktorego najwyzsza wladza w kosciele nalezy do ogolu biskupow; forma organizacji religijnej opartej na biskupach [34,196];

fideizm (lac. fides - wiara) doktryna negujaca mozliwosc rozumowego poznania prawd wiary; potepiona przez Kosciol[34,216];

homiletyka (gr. homilзtikуs - dotyczаcy kazaс) nauka o ukщadaniu i wygщaszaniu kazaс[34,258];

integryzm (lac.) w Kosciele katolickim - teza gloszaca nadrzednosc Kosciola w stosunku do instytucji swieckich[34,310];

katechetyka (gr. katзchзtikз - sztuka nauczania) czжъг teologii zajmujаca siж metodykа nauczania zasad wiary[34,348];

manizm (lac. manus - duchy przodkow) wierzenia i praktyki dawnych ludow, zwl. prymitywnych zwiazane z kultem przodkow danego szczepu, rodu lub plemienia[34,451];

preegzystencja (srdw.-lac- praexistentia - uprzedni byt) wiara w uprzednie istnienie kogos lub czegos przed obecnym istnieniem[34,597];

religia (lac. religio) zespol wierzen w sily nadprzyrodne oraz zwiazanych z nimi obrzedow i praktyk, zasad moralnych i form organizacji spolecznej (instytucji religijnych)[34,639];

soteriologia (gr. soteria-zbawienie+logos-slowo, nauka) wystepujaca w wielu religiach wiara w zbawcza role czynnikow nadprzyrodzonzch; w teologii chrzescijanskiej - doktryna o odkupieniu swiata przez Chrystusa[34,693];

teologia (gr. theologia) teoria Boga lub bogow powstajaca na gruncie danej religii, zakladajaca prawdziwosc jej twierdzen, podejmujaca jej wyklad, interpretacje i obrone[34,754].

3.1.4. Запозичення серед назв книг для богослужбового вжитку

В польській Церкві, як і скрізь в світі, для проведення богослужінь і літургії використовують різні книги, молитовні збірники, древні сувої, релігійні тексти тощо. У зв`язку з тим, що релігія сама є свого роду запозиченням, то і більшість цих назв прийшла у мову разом з нею.

До цієї групи відносимо наступні слова:

antyfona (srdw.-lac- antiphona, z gr. antiphonos) w liturgii chrzescijanskiej - krotki tekst modlitewny, dawniej spiewany na przemian przez dwa chory po wersetach psalmu, obecnie przeplatajacy psalmy i hymny lub wystepujacy samodzielnie[34,38];

Biblia (gr. biblion, lm. biblia - ksiegi) zbior ksiag uwazanych przez Zydow i chrzescijan za swiete i natchnione przez Boga [34,78];

Ewangelia (gr. euangelion - dobra nowina) ksiegi Nowego Testamentu zawierajace opis zycia i nauke Chrystusa; takze ksiegi niekanoniczne, apokryficzne[34,205];

filakterie (p.-щac. phylacterium - amulet, z gr. phylaktзrion) zwitki pergaminowe z cytatami z Piжcioksiжgu, umieszczone w dwуch pudeщkach, ktуre wyznawcy judaizmu przymocowuja na lewym ramieniu i na czole w czasie modlow[34,217];

homilia (gr. homilia) rodzaj kazania objasniajacego tekst biblijny[34,285];

katechizm (gr. katechismos - nauczanie) zwiezly wyklad zasad wiary chrzescijanskiej, zwykle w formie pytan i odpowiedzi; ksiazka zawierajaca ten wyklad [34,348];

ministratura (lac. Ministrans - uslugujacy) w Kosciele katolickim - zbior liturgicznych opowiedzi ministranta przy mszy; przepisy sluzenia do mszy[34,480];

psalm (gr. psalmos) biblijny utwor poetycki, majacy charakter modlitwy (glownie spiewanej) w judaizmie i chrzescijanstwie[34,612];

regula (lac. regula) zbior norm postepowania ustalonych dla zakonnikow przez zalozyciela zakonu i potwierdzonych pzez papieza lub biskupa[34,635];

rytual (lac. ritualis - obrzedowy) ksiega zawierajaca pzepisy normujace odprawianie czynnosci kultowych[34,660];

symbol (gr. symbolon) symbol wiary - zbior podstawowych zasad wiary w danym wyznaniu[34,718];

Testament (lac. testamentum) Nowy T. - zbior ksiag swietych obejmujacy: 4 Ewangelie, Dzieje apostolskie, 21 listow apostolskich oraz Apokalipse sw. Jana; stanowi czesc Biblii, powstala w I i poczatkach II w. n.e.; Stary T. - zbior ksiag swietych obejmujacy wedlug kanonu katolickiego 21 ksiag historycznych, 17 - proroczych i 7 dydaktycznych (wedlug kanonu zydowskiego - ogolem 39 ksiag); stanowi czesc Biblii (dla judaizmu - cala Biblie), powstala przed II w. p. n.e.[34,760];

tradycja (lac. traditio) w teologii katolickiej - drugie obok Pisma Sw. zrodlo objawienia, obejmujace pisma ojcow Kosciola, teologow i pisarzy koscielnych pierwszych wiekow oraz postanowienia soborowe, orzeczenia papieskie itp.[34,767];

Wulgata (lac. Vulgata, od vulgatus- rozpowszechniony) lacinski przeklad Biblii dokonany przez sw. Hieronima w IV w. uznany przez Kosciol rzymskokatolicki za tekst autentyczny [34, 811].

3.1.5. Запозичення серед назв речей для богослужбового вжитку

Крім різноманітних книг при проведенні богослужінь та літургії в Церкві також використовують речі, призначені для богослужебного вжитку. Серед великої кількості слів на позначення цих речей запозиченнями є наступні:

ampulka (lac. ampulla) naczynie do wody lub wina uzywane przy mszy[34,29];

dalmatyka (lac. dalmaticus - dalmatynski, dalmacki) w Kosciele rzymskokatolickim - uroczysty stroj liturgiczny diakonow, przypominajacy ornat z krotkimi, rozcietymi rekawami [34,133];

feretron (gr. pheretron - nosze) przenosny oltarzyk lub obraz noszony w czasie procesji[34,214];

hostia (lac. dosl. - przedmiot wiary) w Kosciele katolickim - okragly oplatek z maki pszennej bedacy przedmiotem ofiary mszalnej lub konsekrowany wystawiany w monstracji dla adoracji[34,288];

ikona (gr. eikфn - obraz) w sztuce bizantyjskiej i wschodniochrzeъcijaсskiej: obraz o tematyce religijnej, wyobraэajаcy zwykle osoby swiete, sceny biblijne i liturgiczno-symboliczne[34,297];

kapa (srdw.-lac.cappa) w Kosciele katolickim - ozdobna szata liturgiczna w ksztalcie peleryny (z kapturem) zapinanej pod szyja na klamre[34,337];

mensa (lac. dosl. stol) plyta kamienna tworzaca gorna czesc stolu oltarzowego[34,466];

ornat (lac. ornatus - stroj) w liturgii katolickiej: wierzchnia szata, uzywana przez ksiedza podczas odprawiania mszy[34,535];

paschal (lac. paschalis (cereus) - (swieca) wielkanocna) w Kosciele katolickim: duza, ozdobna swieca woskowa poswiecana w Wielka Sobote[34,555];

pektoral (lac. pectorale) ozdobny krzyz ze szlachetnego metalu, z relikwiami, noszony na piersiach przez wyzsze duchowienstwo katolickie[34,560];

relikwie (lac. reliquiae) szczatki ciala osob uwazanych za swiete lub przedmioty majace z nimi jakis zwiazek, bedace obiektem kultu religijnego[34,639];

tabernakulum (lac. tabernaculum - namiot, pozniej - pzrybytek, swiatynia) szafka na srodku oltarza w Kosciele katolickim, w ktorej przechowuje sie konsekrowana hostie; cyborium[34,739].

3.1.6 Запозичення серед назв релігійних понять

Серед запозичень в польській релігійній мові виділяється невеличка група слів на позначення релігійних понять. До неї належать наступні слова:

adoracja (lac. adoratio) oddawanie czci Bogu lub przedmiotom kultu religijnego[34,6];

celibat (lac. caelibatus - bezzenstwo) bezzennosc duchownych w niektorych religiach[34,103];

charyzmat (gr. charisma - dar) wg. Teologii: szczegolny dar laski bozej; w religioznawstwie - typ zarliwosci religijnej wyrozniajacej danego osobnika od otoczenia[34,110];

credo (lac. dosl. wierze) wyznanie wiary katolickiej, zbior glownych zasad wiary[34,12];

predestynacja (lac. praedestinatio) w wielu religiach: przekonanie, ze posmiertne losy czlowieka (jego zbawienie lub potepienie) sa ustalone z gory przez wole Boga[34,597];

profanum (lac. pro - przed+fanum - okreg poswiecony) sfera tego, co swieckie (przeciwienstwo - sacrum)[34,602];

stygmat (gr. stigma - punkt, pietno) rana na ciele pojawiajaca sie u niektorych osob w zwiazku z rozpamietywaniem meki Jezusa (zjawisko tlumaczone przez medycyne zaburzeniami natury neurowegetatywnej)[34,707];

taumaturgia (gr. thaumatourgia) moc czynienia cudow przypisywana w niektorych religiach bogom, swietym, prorokom, krolom[34,747].

3.1.7 Назви установ та інституцій

Невелику за чисельністю групу складають слова, які становлять назви установ, інституцій тощо. Сюди відносимо такі слова:

diakonat (srdw.-lac. diaconatus, z gr. diakonos - diakon) w Kosciele ewangelickim - instytucja dobroczynna pozostajaca pod opieka diakona[34150];

dziekanat (srdw.-lac. decanatus) w Kosciele rzymskokatolickim - kilka parafii stanowiacych jednostke administracyjna, podlegla bezposrednio wladzy dziekana[34,170];

diecezja (gr. dioikesis - zarzadzanie domem) koscielna jednostka administracyjna pozostajaca pod zarzadem biskupa[34,152];

inkwizycja (lac. inquisitio) instytucja Kosciola katolickiego powolana XIII w. przez papiestwo (pozniej przyjeta takze przez niektore Koscioly protestanckie) w celu tepienia herezji, stosujaca tortury i palenie skazanych na stosie; zniesiona w XIX w.[34,307];

kalwaria (Calvaria, lac. nazwa wzgorza pod Jerozolima, na ktorym ukrzyzowano Jezusa) kaplice lub koscioly, rozmieszczone zwykle na pagorkowatym terenie, poswiecone kultowi meki Jezusa[34,332];

prowincja (lac. provincia) w Kosciele rzymskokatolickim: obszar kilku diecezji podleglych metropolicie lub kilku klasztorow podleglych prowincjalowi[34,609];

synagoga (gr. synagфgз - zabranie, zgromadzenie) dom modlitwy эydуw; bуэnica[34,720].

3.2 Запозичення зі слов'янських мов

На теренах Польщі, в склад якої входили також завойовані Литвою російські землі, майже скрізь вживалися старобілоруська та староукраїнська мови. Уся Русь та послідовники східної Церкви молилися старо-церковно-слов`янською мовою. В той час, як їх розмовна мова насичувалася полонізмами, мова Церкви становила окрему непроникну площину, недоторкану сферу [21,65]. До польської мови потрапили з неї головним чином адміністративні терміни, назви установ, звання духовних осіб та ін.

Слова, пов`язані з православ`ям, проникали до польської мови разом з іншими російськими словами протягом досить довгого проміжку часу. С.Урбаньчик, укладаючи Slownik staropolski, знайшов 150 слів, які потрапили до польської мови до 1500 р., і які він визначив як запозичення з української мови [33,437-444]. Серед них пов`язані зі Східною Церквою наступні:

bat'ko `піп', в польській мові слово отримало форму bajtko у зв`язку з відсутністю в ній м`якого t; czerniec `монах' від чорного вбрання; diaczek і diak `канцелярський писар` але звернувшись до етимології слова (грецька мова) diakos// diakon `слуга' можемо визначити початкове значення - помічник жреця; humion `ігумен`; krylos `клер`; maslnica `остання неділя перед Великим Постом`; metropolit; monastyr; popadia і popowicz, popowski, popowy; prazniczne `вид данини` та praznik `відпущення гріхів`; proskura `літургічний хліб, який використовується в Церкві`; wladyke `сан єпископа`. В сумі 13 слів, не враховуючи похідних.

В своїй монографії Wyrazy ukrainskie w polszczyznie literackiej XVI wieku (Торунь 1980) Т. Мініковська крім слів krylos та wienczanie додає до вище згаданих ряд нових слів [27,65]:

archimandryta `сановник східної Церкви`; bieliec; bies; cerkiew `храм східного обряду`, в той час, коли в старопольських джерелах це найчастіше `костел як храм чи інституція`; chula `святотацтво`; czarnoresza `вбрання православних монахів`; episkop; jestestwo `вживається відносно осіб Святої Трійці`; kumer `статуя божества`; mironosiciel від mir `мир`, вживається як прізвисько митрополита; obiednia `меса`; protopop `сан духовної особи в Церкві`; sobor `зібрання духовенства з метою обговорення певних проблем`; Stretenne `свято на честь зустрічи Христа-немовляти зі старцем Симеоном`; zaczalo `частина розділу Євангелія`.

Серед російських запозичень, зафіксованих в Slowniku wyrazow obcych маємо слова, що називають церковні інституції:

sobor - cerkiew o charakterze katedralnym [34,688];

lawra (ros. z gr. laura - ulica, klasztor) pierwotnie - mieszkanie anachorety w dawnym Kosciele wschodnim, obiecnie - wiekszy klasztor prawoslawny [34,440].

Що ж стосується назв осіб, то в польській мові залишилося слово raskolnicy (ros. raskolnik, od raskol - rozlam) zwolennicy ruchu religijno-spolecznego powstalego w XVII w. w Rosji jako reakcja przeciw reformie liturgicznej patriarchy Nikona, a tym samym przeciw oficjalnemu Kosciolowi prawoslawnemu popieranemu przez panstwo; tworzyli sekty rozpadajace sie na dalsze odlamy cerkwi prawoslawnej; staroobrzedowcy, starocerkiewcy [34,627].

Серед чеських запозичень слід згадати слова, що позначають речі, осіб:

komza (czes. komze, ze srdw.-lac. camisia - koszula) w Kosciele katolickim: biala szata liturgiczna, zwykle krotsza od alby [34,375];

puszka (czes.puska, z niem. Buchse) zloty lub pozlacany kielich z przykrywka sluzacy do przechowywania komunikatow [34,618];

kaplan (czes. kaplan, ze srdw.-lac. capellanus) a) osoba pelniaca funkcje kultowe, do ktorej nalezy m. in skladanie ofiar; b) w Kosciele katolickim - duchowny majacy swiecenia uprawniajace do odprawiania mszy i udzielania sakramentow[34,339];

mnich (czes., z gr. monachos - samotnie zyjacy) czlonek zgromadzenia zakonnego; zakonnik [34,339].

Зважаючи на наведені вище факти і приклади, можна зробити висновок, що кількість запозичень зі слов`янських мов невелика. Це свідчить про глибоку своєрідність та взаємну непроникність двох великих християнських віросповідань.

3.3 Запозичення з інших мов

Серед запозичень з інших мов маємо арабські, італійські, єврейські, німецькі, перські, французькі, турецькі, з санскриту, хінді. У зв`язку з тим, що в минулому безпосередні контакти з цими країнами та їх мешканцями були нечисленні, отже і кількість запозичень з цих мов в польській мові зовсім невелика.

Запозичення з інших мов, які на даний час функціонують в польській мові, можна поділити на наступні групи:

1. Запозичення серед назв осіб:

chasyd (hebr. chвsid - pobozny) zwolennik, wyznawca chasydyzmu [34,110];

cherubin, cherub (hebr. kerыb) a) w dawnych religiach wschodnich: duch opiekuсczy przedstawiany z twarza lub cialem zwierzat; b) w chrzescijanstwie: aniol wyzszego rzedu[34,111];

guru (sanskr. dosl. Nauczyciel, mistrz) w hinduizmie - przewodnik dochowy cieszacy sie wielkim uznaniem i szacunkiem, uwazanz niekiedy za wcielienie bostwa; potem takze przywodca wielu sekt hinduskich[34,250];

hadzi (ar. Hadzdz - pielgrzymka) muzulmanin odbywajacy pielgrzymke religijna do Mekki[34,265];

Jachwe (hebr.) bog Izraelitow[34,322];

konwertyta (wl. convertito) ten, kto zmienil jedno wyznanie chrzescijanskie na inne, zwlaszcza na wyznanie katolickie[34,389];

machdi (ar. dosl. dobrze powadzony, kierowany przez Boga) w islamie - wybawiciel, ktory ma sie zjawic przed koncem swiata, aby dopomoc muzulmanom do osiagniecia poprawy zycia i wejscia do raju[34,444];

marabut (fr. marabout, z ar. murвbit - zakonnik, pustelnik) a) w ъredniowieczu: czщonek bractwa bojnikуw muzuщmaсskich mieszkajаcych w warownych klasztorach; b) muzuщmaсski ъwiжty w Afryce pщn.; poboэny czщowiek, pustelnik[34,452-453];

2. Запозичення серед назв, пов`язаних з проведенням богослужінь та літургії:

amen (hebr. amen - niech sie stanie zaiste, zaprawde , z pewnoscia) formula konczaca modlitwe, przysiege; wyraz oznaczajacy potwierdzenie, zyczenie, aby sie cos stalo[34,26];

jordan (Jordan, rzyeka w pld.-zach. Azji) w Kosciele prawoslawnym i grekokatolickim - obrzed liturgiczny swiecenia wody w dniu 6 stycznia na pamiatke ochrzczenia Jezusa [34,325];

namaz (tur., z pers. nдmвz) w isщamie - obowiаzkowa modlitwa odmawiana piжг razy dziennie[34,501];

ramadan (ar.) dziewiaty miesiac w muzulmanskim kalendarzu ksiezycowym; takze scisly post obowiazujacy muzulmaninow, przestrzegany w tym czasie codziennie od switu do zmierzchu[34,625];

salat (ar.) namaz, w islamie: obowiazkowa modlitwa odmawiana piec razy dziennie [34,663];

3. Запозичення серед назв релігійних течій, вірувань:

buddzym - jedna z religii swiatowych, oparta na doktrynie Buddy (VI-V w p.n.e.), rozpowszechniona gl. w Azji , opierajaca etyke na milosci bliznego i wszechludzkim braterstwie; gloszaca rownosc ludzi pod wzgledem rasowym, narodowzm i spolecznym[34,96];

kontrreformacja (fr. Contre, z lac. contra - przeciw + reformacja) prad w Kosciele katolickim skierowany przeciw reformacji religijnej i roznowiercom, trwajacy od polowy XVI do konca XVII w., okres reakcji katolickiej[34,387];

mozaizm (fr. mosaїsme, z gr. Moses, z hebr. Mфsze - Mojэesz) wczeъniejsza faza judaizmu[34,494];

tantryzm (sanskr. tantra - ksiega) kierunek w hinduizmie i pozniejszej fazie buddyzmu zwiazany z praktykami religijno-magicznymi i kultem mocy boskich w postaci zenskiej[34,744];-

totemizm (od totem, z jezyka Indian Algonkinow) zjawisko socjologiczno-religijne polegajace na uznawaniu wiezi miedzy dana grupa (rodem, plemieniem) a totemem[34,767];

wedyzm (sanskr. wзda - wiedza) najdawniejsza zachowana religia w Indiach, ktorej zasady zawarte sa w Wedach; z czasem przeksztalcila sie w braminizm[34,801].

4. Запозичення серед назв книг для богослужбового вжитку:

hagada (hebr. haggadach - opowiesc, podanie) a) czesc Talmudu skladajaca sie z legend, opowiadan, alegorii, przyslow itp.; b) opowiesc o wyjsciu Zydow z Egiptu czytana w swieto Paschy[34,265];

mezuza (hebr. dosl. odrzwia) zwitek pergaminu z wypisanymi wersetami Piecioksiegu wieszany na famudze drzwi, uwazany przez Zydow za talizman chroniacy dom przed nieszczesciami[34,473];

rodal (sr.-g.-niem. rodel, rodal - zwoj papieru) zwoj pergaminowy nawiniety na dwa walki, zawierajacy tekst Tory (Piecioksiegu) napisany w jezyku hebrajskim, przechowywany w synagodze w ozdobnej szafie[34,652];

sura (ar. dosl. stopien, szereg) rozdzial Koranu[34,714];

Talmud (hebr. talmыd - nauka) zbiуr tradycji; zwщaszcza religijno-prawnych przepisуw judaizmu, spisanych w pierwszych wiekach n.e., uzupeщniajаcych Bibliж[34,742];

Tora (hebr. Tфrв - nauka, pouczenie, prawo) piжг pierwszych ksiаg Starego Testamentu, Piжcioksiаg; takэe zwуj z tekstem Piжcioksiжgu[34,765].

5. Запозичення серед назв речей для богослужбового вжитку:

hadzar (ar.) czarny kamien w swiatyni Kaaba czczony przez pielgrzymujacych do Mekki wyznawcow islamu[34,265];

rokieta (wl. rocchetto) rodzaj komzy o waskich rekawach, podbity kolorowa materia, noszonej w Kosciele rzymskokatolickim przez wyzsze duchowienstwo[34,653];

sutanna (fr. soutane, z wl. Sottana - spodnica, szata) stroj duchownych katolickich, dluga suknia z nizkim stojacym kolnierzem, zapinana z przodu na rzad malych guzikow, zwykle czarnego koloru (biskupi nosza fioletowa, kardynalowie - purpurowa, papiez - biala)[34,714];

tales (hebr. tallїth) uroczysta wierzchnia uzywana przez wyznawcow judaizmu podczas modlitw[34,742];

welon (wl. Velo, z lac. velum - zaslona) a) tkanina przykrywajaca kielich mszalny; b) szal zarzucany na ramiona, przez ktory duchowny trzyma monstracje lub puszke z komunikatami[34,802].

6. Запозичення серед назв релігійних cвят:

Chanuka (hebr. Chanukвh - poъwiжcenie) religijne oъmiodniowe ъwiжto эydowskie, obchodzone na czжъг zwyciжstwa Machabeuszуw nad Seleucydami i oczyszczenia sprofanowanej ъwiаtyni jerozolimskiej; ъwiжto ъwieczek[34,109];

holi (hindi) w hinduizmie - marcowe swieto radosci, podczas ktorego jest zwyczaj wzajemnego oblewania sie zabarwiona na czerwono woda lub obsypania sie czerwonym proszkiem[34,283];

pascha (hebr. pesach - przejscie) Pascha a) najwazniejsze swieto chrzescijanskie, bedace pamiatka zmartwychwstania Jezusa, wypadajace w pierwsza niedziele po wiosennej pelni ksiezyca; Wielkanoc; b) najwieksze swieto judaizmu (Pesach), obchodzone (na pamiatke wyjscia Zydow z Egiptu) przez 7 lub 8 dni od 15 dnia pierwszego miesieca wiosennego (wg. Kalendarza ksiezycowego)[34,555].

3.4 Адаптація запозичень

Іншомовні слова, входячи в польську мову, як правило, підпорядковуються її графічній, звуковій та граматичній системам.

Адаптація запозичених слів є важким процесом. Фонетична адаптація полягає в усталенні вимови, що відповідає польській фонетичній системі. Так, наприклад, грецько-латинське слово angelus отримало в польській мові форму angiel, а пізніше angiol, що вимовлялося як anjol і, врешті, aniol. Латинське слово castellum, запозичене з чеської мови як kostel, дало польське слово kosciol.

Графічним освоєнням іншомовного слова вважається його написання польськими літерами відповідно до правил польського правопису, наприклад євр. edin передається в польській мові Eden, англ. independent - independenci, чес.(з лат.) capellanus - kaplan .

Більшість іншомовних слів у процесі запозичення набувають польського графічного оформлення, але існують також слова, які зберігають свою оригінальну форму (напр.: rektor, diakonisa, logos, та ін.).

Морфологічна адаптація полягає у зміні роду. Німецький іменник середнього роду das Rathaus дав польський іменник чоловічого роду ratusz. В словах, запозичених з латинської мови відкидається чоловіче закінчення -us і закінчення середнього роду -um, напр.: angelus - aniol, iudaismus - iudaizm. Іноземні суфікси замінюються польськими, напр.: firm-are - bierzm-owac, absolut-us - absolut-ny.

Запозичені слова підпорядковуються польському словотвору і утворюють похідні слова. Так, наприклад, від запозиченого арабського слова imam утворено похідні слова imamaci, imamizm.

Чим давніше було запозиченe слово, тим більше воно уподібнилося до польських слів. Слова, запозичені за часів слов'янської спільноти, сполонізувалися і тільки ґрунтовний етимологічний аналіз дозволяє розпізнати іноземні корені.

Новіші запозичення, які відбувалися в період розвитку писемної польської мови, не зазнали великих фонетичних змін. Переймалася і фонетична, і графічна форма. Тому їх сьогодні легко розпізнати за вимовою або за написанням.

Полонізація запозичень

Полонізація іншомовних слів - це їх пристосування до правил польської вимови, при цьому вони можуть запозичуватись або згідно їх вимови, або на підставі їх написання.

До слів, які перейшли у польську мову згідно їх вимови, можемо віднести: rektor, diakonisa, kantor, kapa, logos, sekta, schizma, teologia.

До слів, які перейшли в польську мову згідно їх написання, відносимо такі слова, як: logos, homilia, profanum, sacrum.

3.5 Зміни в семантиці слів

Семантичне освоєння запозичень - це питання про включення їх в лексико-семантичну систему переймаючої мови, встановлення різноманітних зв'язків з питомими елементами словника, включення їх в різноманітні ряди і ланцюги залежностей, що в різних напрямках пересікають словниковий склад мови. Це питання про віднесення нового слова до синонімічного ряду слів з подібним значенням і розмежування його - смислове або стилістичне - з іншими елементами цього ряду; поява у нього антонімічних опозицій на ґрунті нової мови, зміни в них, викликані його входженням; нарешті, свідченням освоєності слова і одночасно умовою його адаптації є широке вживання іншомовного слова в мові.

Релігійна лексика іншомовного походження потрапила до Польщі у зв'язку із запровадженням католицької віри на її теренах, а отже і відповідних реалій. Найчастіше зустрічаємося із запозиченнями з латинської та грецької мов, рідше з єврейськими, чеськими, російськими, французькими, італійськими та ін. Це такі слова, як: animizm, antychryst, biskup, Biblia, oblat, oracja, patron, politeizm, rekwiem, stygmat, sacrum тощо. Частина запозичених слів не зазнала жодних змін в семантиці: Biblia, budyzm, chrystianizm, igumen, religia, monoteizm, sutanna, sacrum.

У деяких іншомовних запозиченнях спостерігається розширення або звуження семантики в порівнянні з функціонуванням цих слів в мові-джерелі, напр.: celibat, dziekan, lektor, lektorat, doktor, dysydent, superintendent.

Розширення значення слова - це збільшення кількості понять, що позначаються, тобто кількості названих предметів і явищ, в результаті чого виникає нове значення слова. При розширенні значення слово стає більш вживаним.

Звуження значення - це обмеження кількості понять, що позначаються, тобто кількості названих предметів і явищ, в результаті чого виникає нове значення слова. При звуженні значення слово спеціалізується, стає менш вживаним.

При розширенні та звуженні значення слова відбувається утворення переносного значення, яке в момент його появи мотивується прямим значенням і контекстом [3,219].

Розглянемо наведені вище зауваження на прикладах.

Латинське dziekan (dziesietnik) раніше мало такі значення:

`osoba stojaca na czele wydzialu w wyzszym zakladzie naukowym';

`osoba stojaca na czele korpusu dyplomatycznego';

`przewodniczacy Rady Adwokackiej';

` w Kosciele katolickim a) duchowny sprawiajacy nadzor nad okregiem zlozonym z kilku parafii; b) duchowny stojacy na czele kapituly; c) kardynal stojacy na czele kolegium kardynalskiego' [34, 169].

Тоді як у сучасній польській мові це слово отримало розширення семантики у першому значенні: 1. `profesor lub docent kerujacy wydzialem szkoly wyzszej przy wspoldziale rady wydzialu' та звуження семантики у четвертому значенні: 4. `duchowny katolicki sprawiajacy nadzor nad okregiem zlozonym z kilku parafii [32, t.1, 467].

У слові celibat (lac.caelibatus - bezzenstwo) відбулося розширення значення: `celibat - bezzennosc duchownych w niektorych religiach' [34,103]. Пізніше у цього слова з'явилося й інше значення: `celibat - wstrzemiezliwosc plciowa' [32, t.1, 221].

У слова dysydent (lac. dissidens - nie zgadzajacy sie) - `odstepca od dogmatow Kosciola panujacego na danym terenie; w Polsce to czlowiek wyznajacy inna religie chrzescijanska niz katolicka, zwlaszcza protestant, kalwin, arianin, innowierca, roznowierca' [34,168-169] відбулося розширення значення. Після розділів Польщі слово `dysydent` отримало ще одне значення - `osoba otwarcie wystepujaca przeciwko panujacemu systemowi politycznemu i narazona z tego powodu na represje' [32, t.1, 460]

У таких словах як lektor, lektorat відбулося звуження значення. Якщо при запозиченні слово `lektor' мало такі значення:

`osoba czytajaca komus glosno';

`nauczyciel obcego jezyka na wyzszej uczelni';

`specjalista wyglaszajacy wyklady lub odczyty z jakiejs okreslonej dziedziny';

` osoba czytajaca rekopisy, utwory i oceniajaca ich przydatnosc do druku; pomocnik korektora odczytujacy z nim teksty oddawane do skladu lub druku';

`aparat powiekszajacy mikroreprodukcje do czytelnej wielkosci, czytnik';

`dawny stopien naukowy; osoba majaca ten stopien';

`kleryk, ktory otrzymal swiecenia lektoratu' [34,424], то в сучасній польській мові воно вже не вживається у релігійній лексиці та має дещо вужче значення:

lektor 1. `osoba czytajaca komus glosno'; 2. `nauczyciel jezyka obcego, zwlaszcza na uczelni wyzszej'; 3. `specjalista wyglaszajacy odczyty; prelegent'; 4. `czytnik' [32, t.2, 21].

Те ж саме відбулося і зі словом lektorat: lektorat (srdw.-lac. lektoratus) 1. `stanowisko, zajecie lektora'; 2. `kurs, nauka obcego jezyka prowadzone na wyzszej uczelni'; 3. `nizsze swiecenie uprawniajace do czytania lekcji w czasie nabozensw' [34,424]. В даному випадку слово втратило своє останнє, третє значення, у якому тепер не вживається.

Зникло з ужитку в польській релігійній лексиці таке слово як superior (lac. wyzszy) `przelozony w klasztorze; w niektorych zakonach: przelozony generalny' [34,413].

Зміна значення наведених прикладів могла відбуватися безпосередньо при запозиченні з інших мов або вже під час функціонування в польській мові. При семантичному освоєнні часто фіксуються зміни в значенні слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення або втрата його. Це відбувалося та відбувається у зв'язку із процесами, які мають місце в мові.

Висновки

Аналіз сукупності питань, пов'язаних з виявленням лексичних запозичень з інших мов в польській мові, встановленням особливостей їх проникнення та функціонування в польській мові, визначенням особливостей їх адаптації дозволяє зробити ряд висновків про місце цих запозичень в польській мові та про доцільність чи недоцільність їх вживання.

Ми знаємо, що польська мова, як і всяка інша, крім історично-успадкованих шарів корінної лексики, засвоїла значну кількість іншомовних слів, які становлять невід'ємну і дуже важливу частину її лексичного фонду.

Запозичена лексика з інших мов в польській мові становить приблизно 20% усього її словникового складу. Ці слова почали проникати у систему польської лексики здавна у зв'язку з розвитком економічних, політичних та культурних контактів між польським та іншими народами. Вони проникали у мову не лише за допомогою усного спілкування, а й через літературні джерела. Запозичення слів з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення лексичного складу мови.

Польська релігійна мова, як і будь-яка інша, має свою історію. У Х столітті Польщею було прийнято західний тип християнства і в країні починає функціонувати «нова мова» - мова релігії. Вона протягом досить довгого часу панувала в Церкві. Суть віри, що подавалася в традиційних формулюваннях такою мовою ставала дедалі менш зрозумілою. Люди ніби знали, що означають релігійні тексти, але це „розуміння” було дуже поверхневе або взагалі фальшиве.

ІІ Ватиканський Собор (1962-1965) мав визнати, що застаріла, малозрозуміла мова релігії дійсно погано виконує одну із своїх функцій - донесення Слова божого до людини, а, отже мову вирішили осучаснити. Позбавилися від слів малозрозумілих, непольського походження, слів, розуміння яких вимагало глибоких теологічних знань, залишивши ті лексичні одиниці, які вже полонізувалися настільки, що не вирізнялися серед інших ані звучанням, які якимись іншими ознаками. Використання в літургії народних мов та відмова від латинської мови стала найбільшою зі змін, що мали місце в історії Церкви. А, отже, відповідно, в мові різко зменшилася кількість іншомовної, запозиченої лексики.

Кількість запозичених релігійних лексичних одиниць, що на даний момент ще функціонують в мові невелика - близько 350. Усе це свідчить про те, що мова є живою системою, чутливою до змін та подій, та є дзеркальним відображенням усього, що трапляється в житті країни.

Найчисельнішу групу запозичень становлять слова латинського та грецького походження. Вони були пов'язані з релігійними обрядами, літургією, біблійною тематикою тощо. Найбільшу групу запозичень з класичних мов становить лексика на позначення різних осіб, напр.: akolita, biskup, diakon, rektor, apostol, konfirmant, mag, aniol, demon, patron; назв, пов`язаних з проведенням богослужінь та літургії, напр.: ablucja, epistola, lekcja, msza, oracja, wotywa; назв релігійних течій та вірувань, напр.: animizm, episkopalizm, katechetyka, religia, teologia; речей для богослужбового вжитку, напр.: antyfona, Biblia, katechizm, psalm, regula, testament, Wulgata; назв речей для богослужбового вжитку: ampulka, hostia, ikona, kapa, mensa, ornat, pektoral, relikwie; назв релігійних понять: adoracja, celibat, charyzmat, credo, profanum, stygmat ; назв установ та інституцій: diakonat, dziekanat, inkwizycja, kalwaria, synagoga.

Кількість запозичень зі слов`янських мов невелика. Це свідчить про глибоку своєрідність та взаємну непроникність двох великих християнських віросповідань. Але в польську мову потрапили наступні слова: bat'ko, czerniec, humion, krylos, maslnica, metropolit, monastyr, popowicz, praznik, proskura, wladyke, archimandryta, bieliec, bies, cerkiew, chula, czarnoresza, episkop, jestestwo, kumer, mironosiciel, obiednia, sobor, Stretenne, zaczalo та інші.

Найменшою за чисельністю є група слів, запозичених з інших мов (арабські, італійські, єврейські, німецькі, перські, французькі, турецькі, з санскриту, хінді), напр.: cherubin, guru, amen, ramadan, buddyzm, totemizm, rodal, Talmud, sutanna, welon, Chanuka, pascha. Це пояснюється тим, що ці країни є досить віддаленими від Польщі, а в минулому контакти між ними були нечисленними.

Іншомовні слова, входячи в польську мову, як правило, підпорядковуються її графічній, звуковій та граматичній системам.

Чим давніше було запозичене слово, тим більше воно уподібнилося до польських слів. Новіші запозичення, які відбувалися в період розвитку писемної польської мови, не зазнали великих фонетичних змін. Переймалася і фонетична, і графічна форма. Тому їх сьогодні легко розпізнати за вимовою або за написанням.

Частина запозичених слів не зазнала жодних змін в семантиці. У деяких іншомовних запозиченнях спостерігається розширення або звуження семантики в порівнянні з функціонуванням цих слів в мові-джерелі. Зміна значення у цих словах могла відбуватися безпосередньо при запозиченні з інших мов або вже під час функціонування в польській мові. При семантичному освоєнні часто фіксуються зміни в значенні слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення або втрата його. Це відбувалося та відбувається у зв'язку із процесами, які мають місце в мові.

Сьогодні досить часто постає питання про доцільність чи недоцільність вживання іншомовних запозичень у польській мові. Деякі мовознавці рішуче виступають проти вживання іншомовної лексики. Однак безоглядний мовний пуризм, намагання очистити мову від іншомовних слів не залежно від їх значення та ступеня засвоєння не тільки не приносить користі мові, а, навпаки, збіднює її лексичний склад, зменшує її якість як засобу спілкування, засобу вираження людської думки.

Отже, вживання іншомовного слова само по собі не є негативним явищем. Воно шкідливе лише тоді, коли таке слово вживається без потреби і неправильно, коли воно запозичується для назв таких понять, які вже мають назву у польській мові.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов / За ред. Мельничука А. - К., 1966.

2. Историческая типология славянских языков. Фонетика и словообразование, лексика и фразеология/Под ред. Мельничука А. - К., 1986.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание.- М.: Просвещение,1979.

4. Коломієць В. Розвиток лексики слов'янських мов у післявоєнний період. - К.: Наукова думка, 1973.

5. Кочерган М. Загальне мовознавство. - К.: Академія, 1999.

6. Русанівський В. Структура лексичної та граматичної семантики. - К.: Наукова думка, 1988.

7. Семчинський С. Загальне мовознавство. - К.: Вища школа, 1988.

8. Семчинський С. Семантична інтерференція мов. - К.: Вища школа, 1974.

9. Т. Лер-Сплавинский. Польский язык.- М., 1954.

10. Тихомирова Т. Курс польского языка. - М.: Высшая школа, 1988.

11. Bagrowicz I. Posoborowe przemiany w polskiej katechezie// Przeglad Pastoralno-Homiletyczny.- Kielce, 2000.- № 4. - S.87-110.

12. Bajerowa I. Kilka problemow stylistyczno-leksykalnych wspolczesnego polskiego jezyka religijnego // O jezyku religijnym.-Lublin, 1998.- S. 21-44.

13. Bajerowa I. Swoistosc jezyka religijnego i niektore problemy jego skutecznosci // Lodzkie Studia Teologiczne.- Lublin, 1994.- № 3.- S.11-17.

14. Bajerowa I. Od Trydentu do Vaticanum Secundum // Od Biblii Wujka do wspolczesnego jezyka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnow, 1999.- S. 79-85.

15. Bienkowska D. O przeobrazeniach polskiego stylu biblijnego // Stylistyka.- 1993.-II.-S. 101-109.

16. Bruckner A. Slownik etymologiczny jezyka polskiego.- Warszawa, 1970.

17. Cienkowski W. Wplywy i zapozyczenia obce w powojennej polszczyznie pisanej. Z zasadnien slownictwa wspolczesnego jezyka polskiego / Red. Dejna K. - Warszawa, 1978.

18. Dabrowska A. Jezyk polski.- Wroclaw, 1999.

19. Encyklopedia jezyka polskiego. - Warszawa, 1992.

20. Jodlowski S., Taszycki W. Zasady pisowni polskiej i interpunkcji ze slownikiem ortograficznym. - Wroclaw, 1972.

21. Karpluk M. Z prawoslawnego slownictwa ruskiego w polszczyznie XVI wieku // SLAVIA ORIENTALIS.-Warszawa,1990.- № 1-2.- S. 65-71.

22. Kloczowski J. Dzieje chrzescijanstwa polskiego.- Warszawa, 2000.

23. Kochanski W., Klebanowska B., Markowski A. O dobrzej i zlej polsczyznie. - Warszawa, 1989.

24. Koziara S. Rodzime brzmienie Dawidowej muzy. Z dziejow obecnosci psalterza w jezyku polskim // Znak.- Rzeszow, 1995.- № 487.- S. 93-108.

25. Makuchowska M. Jezyk religijny // Najnowsze dzieje jezykow slowianskich. Jezyk polski / pod red. S. Gajdy.- Opole,2001.- S. 369-402.

26. Manczak-Wohlfeld E. Tendencje rozwojowe wspolczesnych zapozyczen angielskich w jezyku polskim.- Krakow, 1995.

27. Minikowska T. Wyrazy ukrainskie w polszczyznie literackiej XVI wieku.- Torun,1980.

28. Mrowiec K. Prezentacja nowego repertuaru ze „Spiewnika Liturgicznego” // Spiew wiernych w odnowionej liturgii / pod red. R. Pospiecha, P. Tarlinskiego.- Opole, 1993.- S.55-76.

29. Nauka o jezyku dla polonistow / pod red.Dubisza S. - Warszawa, 1998.

30. Skorupka S. Jezyk polski. - Warszawa, 1970.

31. Skubalanka T. O kilku problemach gramatyczno-leksykalnych literatury staropolskiej // Acta Universitatis Lodziensis, Folia Linguistica 23.- Lodz,1980.- S. 145-158.

32. Slownik jezyka polskiego / pod red. Szymczaka M.- Warszawa, 1996.- T. 1-3.

33. Slownik staropolski / pod red. S. Urbanczyka.- Warszawa,1953.

34. Slownik wyrazow obcych / pod red. Tokarskiego J. - Warszawa, 1987.

35. Sobczykowa J. O zrozumialosci jezyka liturgicznego // Czterechsetlecie Unii Brzeskiej. Zagadnienia jezyka religijnego / pod red. Z. Leszczynskiego.- Lublin,1998.- S. 187-201.

36. Szkolny slownik nauki o jezyku / pod red. Podrackiego J. - Warszawa, 1998.

37. Swierzawski W. Tlumaczenie liturgii rzymskiej na jezyki ojczyste // Ruch Biblijny i Liturgiczny.- Krakow,1978.- S. 63-73.

38. Turnau J. Rady dla kaznodziejow // Znak.- Warszawa,1995.- S. 119-120.

39. Uminska-Tyton E. Tekst sakralny a potocznosc. Na podstawie przekladow Nowego testamentu // Lodzkie Studia Teologiczne.- Lublin,1994.- № 3.- S. 73-82.

40. Walczak B. W sprawie jezyka wspolczesnych przekladow Biblii // Od Biblii Wujka do wspolczesnego jezyka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnow, 1999.- S. 79-85.

41. Weclawski T. Wspolny swiat religii.- Krakow,1995.

42. Wierusz Kowalski J. Jezyk a kult. Funkcja i struktura jezyka sakralnego // Studia Religioznawcze PAN.- Warszawa, 1973.- VI.

43. Wozniak E. Od Psalterza pulawskiego do Ksiegi psalmow Milosza // Od Biblii Wujka do wspolczesnego jezyka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnow, 1999.- S. 86-90.

44. Wspolczesny jezyk polski/ pod red. J. Bartminskiego.- Lublin, 2001.

45. Zachwieja M. Leksyka listow pasterskich Episkopatu Polski z lat 1945-1966 // Od Biblii Wujka do wspolczesnego jezyka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnow, 1999.- S. 230-237.