Научно-образовательный портал
W-10.RU

Латинська мова. Іменники

Латинська мова. Іменники

25

Р Е Ф Е Р А Т

з латинської мови

на тему:

«Іменник»

2008

ПЛАН РОБОТИ:

Граматичний склад латинської мови -------------------------------------------------- 2 ст.

Іменник. Число і рід. --------------------------------------------------------------------- 4 ст.

Відмінки ------------------------------------------------------------------------------------ 4 ст.

Типи відмінювань ------------------------------------------------------------------------- 4 ст.

Перша відміна ----------------------------------------------------------------------------- 6 ст.

Друга відміна ------------------------------------------------------------------------------ 8 ст.

Третя відміна ----------------------------------------------------------------------------- 11 ст.

Третя приголосна відміна -------------------------------------------------------------- 13 ст.

Третя голосна відміна ------------------------------------------------------------------ 14 ст.

Третя змішана відміна ------------------------------------------------------------------ 16 ст.

Деякі особливості третьої відміни --------------------------------------------------- 17 ст.

Правила роду і важливіші винятки -------------------------------------------------- 18 ст.

Список використаної літератури і джерел ----------------------------------------- 25 ст.

Граматичний склад латинської мови

По своїй граматичній будові латинської мови належить до мов синтетичного (флективного) типу. Це значить, що, на відміну від мов з аналітичним ладом, граматичні відносини виражаються в ньому головним чином за допомогою зміни форми слова - надбавкою до основи суфіксів і флексій (закінчень).

У мовах синтетичного типу слово одночасно виступає як лексична і граматична одиниця, оскільки змінна флексія слова (особові закінчення в системі дієвідмін, відмінкові закінчення в системі відмін тощо) визначає його відношення до інших слів речення. Наприклад, legit (він читає), legitis (ви читаєте); форма librum (знахідний відмінок однини іменника liber (книжка) вимагає в реченні перехідного дієслова тощо.

Синтетичні мови протистоять аналітичним мовам, в яких слово переважно є лексичною одиницею, а граматичні зв'язки передаються службовими словами (допоміжні дієслова, особові займенники в системі дієвідмін, прийменники в системі відмін) чи порядком слів у реченні.

У мовах синтетичного типу трапляються аналітичні утворення, зокрема, часи і форми перфектного пасивного ряду, І і ІІ описові дієвідміни в латинській мові.

Аналітичні (описові) утворення в класичній латинській мові були тільки тенденцією розвитку, не змінюючи загального синтетичного характеру мови. Із сучасних мов до синтетичних належать українська, польська, чеська, російська, німецька та ін., до аналітичних - англійська, фран-цузька та ін.

Так, ознакою особи і числа у формі дієслова є особисті закінчення: lauda-t він хвалить, vidc-t він бачить, laudд-mus ми хвалимо, vidc-mus ми бачимо.

Ті ж особисті закінчення зберігаються в різних часах дійсного і умовного способів; форми відрізняються один від одного суфіксами: lauda-t він хвалить, laudд-ba-t він хвалив, laudд-v-i-t він похвалив, laudд-re-l він хвалив би. Синтетичний характер латинської мови виразно виявляється із зіставлення приведеної вище форми 3-го л. ед. ч. перфекта laudдvit (він похвалив) з відповідними тимчасовими формами в нових мовах: it а louй, he has praised, er hat gelobt.

Ознакою відмінків в латинській мові є відмінкові закінчення, приєднувані до основи імені, що схиляється: terra земля, terra-m землю, terrа-rum земель, tеrrа-s землі (вин. п. мн. числа).

Частини мови поділяються на змінні й незмінні.

Змінні частини мови Незмінні частини мови

1. Іменник - nomen substantоvum 1. Прислівник - adverbium

2. Прикметник - nomen adiectоvum 2. Прийменник - praepositio

3. Займенник - pronфmen 3. Сполучник - coniunctio

4. Числівник - nomen numerвle 4. Частка - particula

5. Дієслово - verbum 5. Вигук - interiectio

Схема частин мови

Іменник. Число і рід.

Іменники, прикметники і займенники в латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа (numerus), відмінка (сasus) і відміни (declinatio).

Три роди (Genera):

а) masculоnum (m) - чоловічий рід

б) feminоnum (f) - жіночий рід

в) neutrum (n) - середній рід.

Два числа (Numeri):

а) singulвris - однина

б) plurвlis - множина.

Відмінки

Систему латинської відміни утворюють шість відмінків (Сasus):

nominatоvus (Nom.) - називний відмінок (хто? що?)

genetоvus (Gen.) - родовий відмінок (кого? чого?)

datоvus (Dat.) - давальний відмінок (кому? чому?)

accusatоvus (Acc.) - знахідний відмінок (кого? що?)

ablatоvus (Abl.) - аблатив або орудно-місцевий відмінок (ким? чим? на кому? на чому? де? коли? звідки?)

vocatоvus (Voc.) - кличний відмінок.

Типи відмінювань

П'ять відмін (Declinatio) іменників, три відміни прикметників.

Залежно від закінчення історичної основи латинські іменники діляться на п'ять відмін (declinatio):

Перша відміна - основа на -в

Друга відміна - основа на - -o /-e

Третя відміна - основа на приголосний звук або -i

Четверта відміна - основа на -u

П'ята відміна - основа на -з.

Оскільки історичну основу через злиття її голосного звука із закінченням важко виділити, то приналежність іменника до відміни практично визначається за закінченням родового відмінка однини (genetоvus singulвris).

Закінчення genetоvus singulвris першої - п'ятої відмін:

Графічно відміни залежно від роду можна зобразити так:

Прикметники поділяються на три відміни. Вони мають ті самі закінчення в родовому відмінку однини, що й іменники відповідної відміни.

Іменники та інші змінні частини мови запам'ятовуються в основній (словниковій) формі. Для іменників - це три форми: Nom. sing., Gen. sing. і рід.

Наприклад:

terra, terrae, feminоnum - земля;

pop?lus, pop?li, masculоnum - народ;

acidum, acidi, neutrum - кислота;

homo, hom?nis, masculоnum - людина;

status, status, masculоnum - стан;

Іменники:

terra, ae, f - земля stella, ae, f - зірка

silva, ae, f - ліс aqua, ae, f - вода

via, ae, f - дорога forma, ae, f - форма

gutta, ae, f - крапля cellula, ae, f - клітина

charta, ae, f - папір, карта esca, ae, f - їжа

farоna, ae, f - борошно natыra, ae, f - природа

pecunia, ae, f - гроші magistra, ae, f - вчителька

Відмінювання словосполучень: aqua liquida (f) - прозора вода; terra magna (f) - велика земля:

Іменникові основи.

Від основи іменника за допомогою формантів:

а) -ula, -cula, -ola, -ella утворюються іменники із зменшувальним значенням:

lingua, ae, f - язик, мова - lingula, ae, f - язичок

forma, ae, f - вид, зовнішність - formula, ae, f - формула

pars, partis, f - частина - particula, ae, f - частинка

cutis, is, f - шкіра - cuticula, ae, f - шкірочка

arteria, ae, f - артерія - arteriola, ae, f - артерійка

filia, ae, f - донька - filiola, ae, f - донечка

capra, ae, f - коза - capella, ae, f - кізонька;

б) за допомогою форманта -оna утворюються іменники, які означають мистецтво чи заняття: officоna, ae, f - аптека, doctrоna - вчення, наука.

Прикметникові основи.

Від основи прикметника за допомогою формантів -ia, -itia утворюються іменники із значенням властивості, прикмети:

concors, concordis - згідний - concordia, ae, f - згода

miser, era, erum - нещасний - miseria, ae, f - нещастя

iners, inertis - бездіяльний - inertia, ae, f - бездіяльність

potens, potentis - сильний - potentia, ae, f - сила

avвrus, a, um - жадібний - avaritia, ae, f - жадібність.

Дієслівні основи:

а) від основи інфекта із словотвірними формантами -(e)ntia, _(a)ntia утворюються іменники із значенням якості чи стану:

consistere - гуснути, застигати - consistentia, ae, f - стан рухомості високов'язких рідин і напівтвердих речовин

differre - розрізняти - differentia, ae, f - різниця

intellegere - розуміти - intellegentia, ae, f - розуміння, здатність сприйняття

substвre - існувати - substantia, ae, f - суть, сутність;

б) від основи супіна за допомогою словотвірних формантів _(t)ыra, -(s)ыra утворюються іменники із значенням результату дії:

struo, struxi, structum, ere - будувати - structыra, ae, f - структура

metior, mensus sum, оri - виміряти - mensыra, ae, f - міра, вимір.

Новоєвропейські мови, запозичуючи латинські слова першої відміни, засвоїли також словотвірні форманти:

лат. natыra, cultыra, censыra, doctrоna, medicоna;

укр. натура, культура, цензура, доктрина, медицина;

фр. nature, culture, censure, doctrine, medicine;

англ. nature, culture, doctrinе, medicine;

нім. Natur, Kultur, Doktrin, Medizin.

Відмінкові закінчення другої відміни:

Зразки відмінювання словосполучень другої відміни:

а) liber novus (m) - нова книжка;

б) debitum pecuniarium (n) - грошовий борг

iugerum, i, n - юґер, ? 2519 мІ, Gen. plur. - iugerum

modius, i, m - модій, ? 8,754 літри, Gen. plur. - modium

nummus, i, m - монета, Gen.plur. - nummum

sestertius, ii, m - сестерцій, срібна монета до 217 р. до н.е., Gen.plur. - sestertium;

б) назви посад і визначення службового становища:

decemvir, i, m - децемвір, Gen.plur. - decemvоrum

faber, bri, m - майстер, Gen.plur. - fabrum.

Іменник deus, i, m - бог у кличному відмінку однини має форму deus; у називному і кличному відмінках множини - dei або di; у давальному й орудному відмінках множини - deis або dis; у родовому відмінку множини часто вживається форма deum замість deфrum.

Правило середнього роду. У середньому роді в називному, знахідному і кличному відмінках однакові закінчення, як у називному. У множині в цих відмінках закінчення _а.

Основи, що закінчуються на -c, -g, -t, -d, утворюють сигматичний номінатив:

Основи на -1, -r, -n, -s утворюють асигматичний номінатив:

Оскільки основа іменників третьої відміни здебільшого не збігається із називним відмінком однини, то слід запам'ятовувати дві форми - nomіnаtоvus і gеnеtоvus singulвris. За формою gеnеtоvus singulвris можна визначити практичну основу іменника, відкинувши закінчення -is:

У словнику іменники третьої відміни записуються за загальним правилом, тобто у nomіnаtоvus і gеnеtоvus singulвris, але у gеnеtоvus singulвris звичайно вказується не тільки закінчення -is, а й останній склад основи: functio, фnis, f - функція; latus, eris, n - сторона тощо. Якщо основа у nomіnаtоvus і gеnеtоvus singulвris однакова, то в словнику вказується тільки закінчення родового відмінка -is: vallis, is, f - долина; nubes, is, f - хмара.

Таблиця відмінкових закінчень третьої відміни:

Основа переважної більшості іменників третьої відміни закінчується на приголосний і невеликої групи - на голосний. У третій відміні виділяється група іменників, які при відмінюванні майже в усіх відмінках (окрім gеnеtоvus plurвlis) мають такі самі закінчення, як і слова з основою на приголосний і тільки у gеnеtоvus plurвlis - як іменники з основою на голосний. Цей різновид третьої відміни називається мішаним.

Отже, третя відміна умовно поділяється на три групи: приголосну, голосну і мішану. Різницю у відмінкових закінченнях приголосної, голосної і мішаної груп іменників третьої відміни наочно ілюструє таблиця:

Зразок відмінювання іменників приголосної відміни:

homo, inis, m - людина; lex, legis, f - закон; corpus, oris, n - тіло:

Зразок відмінювання іменників голосної відміни:

1. До третьої голосної відміни належить невелика кількість рівноскладових іменників жіночого роду, які у називному відмінку однини закінчуються на -is:

turris, is, f - вежа, башта puppis, is, f - корма

secыris, is, f - сокира febris, is, f - гарячка

sitis, is, f - спрага tussis, is, f - кашель.

2. За голосною відміною відмінюються також рівноскладові назви міст і річок на -is:

Neapolis, is, f - Неаполь; Tiberis, is, m - Тібр (усі назви річок - чоловічого роду).

3. За голосною відміною відмінюються рівноскладові іменники жіночого роду грецького походження на -sis: basis, is, f - основа; dosis, is, f - доза; prognфsis, is, f - прогноз: analysis, is, f - аналіз та ін.

Знахідний відмінок однини цих іменників закінчується на -im.

Зразок відмінювання іменників:

secыris, is, f; Neap?lis, is, f; analysis, is, f

До голосної відміни належить іменник vis, f - сила, могутність із основою в однині на vi-, де -о - довге. У цьому іменникові відсутні форми родового і давального відмінків однини. Форми множини утворені від називного відмінка однини, що вважається основою, причому _s переходить в -r за законом ротацизму (vises переходить у vires).

Відмінювання іменника vis:

а) рівноскладові іменники, які в називному відмінку однини закінчуються на -es, -is.

sedes, is, f - житло

clades, is, f - поразка

navis, is, f - корабель

testis, is, m, f - свідок;

б) нерівноскладові іменники, які перед закінченням родового відмінка однини -is мають дві приголосні букви:

urbs, urbis, f - місто

ars, artis, f - мистецтво, ремесло

fons, fontis, m - джерело

os, ossis, n - кістка.

Зразок відмінювання іменників:

civis, is, m, f - громадянин (ка); nubes, is, f - хмара; pars, partis, f - частина; os, ossis, n - кістка

Мішана відміна відрізняється від приголосної тільки формою родового відмінка множини на -ium.

Деякі особливості третьої відміни

1. До третьої відміни належать також деякі слова з основами на «u», «ov», які походять від дифтонга «ou», наприклад: bos (корова, віл), Iuppiter (Юпітер). Іменник vas, vasis, n (посудина) в однині відмінюється за третьою відміною, а в множині - за другою.

2. Іменники середнього роду грецького походження на -ma в давальному і орудному відмінках множини мають закінчення -is замість -ibus.

Чоловічий рід - genus masculоnum:

Жіночий рід - genus feminоnum:

Середній рід - genus neutrum:

Винятки:

2. Іменники жіночого роду закінчуються на -as, -us (Gen. -ыtis, _ыdis), -is (рівноскладові), -es (рівноскладові), -s (з попереднім приголосним), _x, -do, -go, -io.

Винятки:

3. Іменники середнього роду закінчуються на -ma, -l (-al), -ar, -c, -e, _en, -ur, -us, -t.

Винятки

Є ще низка інших винятків щодо роду іменників. У третій відміні є деякі іменники, які у множині набувають іншого значення, ніж в однині: aedes, aedis, f - храм, aedes, aedium, f - дім, будинок, finis, finis, m - межа, кордон, fines, finium, m - область, територія, pars, partis, f - частина, partes, partium, f - роль актора, партія та ін.

1. Від основи супіна за допомогою суфікса -tor, -sor утворюються іменники чоловічого роду, що означають особу, яка діє:

condыco, duxi, ductum, ?re - супроводжувати - conductor, фris, m - кондуктор;

colligo, legi, lectum, ere - збирати - collector, фris, m - збирач, з'єднувач;

comprimo, pressi, pressum, ere - збирати - compressor, фris, m - стискач.

Цей тип латинського словотворення засвоївся в українській (англійській, німецькій, французькій, іспанській) мовах: новатор, раціоналізатор, індикатор, респіратор, конденсатор, телевізор та ін.

2. Від основи інфекта за допомогою суфікса -or утворюються іменники чоловічого роду із значенням стану чи діяльності:

odфro, вvi, вtum, вre - пахнути - odor, фris, m - запах;

caleo, ui, -, зre - бути теплим - calor, фris, m - теплота.

3. Від основи супіна за допомогою суфікса -tio, -sio утворюються іменники жіночого роду із значенням назви дії чи стану:

ago, egi, actum, ere - робити, діяти - actio, фnis, f - діяльність, рух;

concipio, cepi, ceptum, ere - сприймати - conceptio, фnis, f - сприйняття;

praecзdo, cessi, cessum, ?re - йти попереду - praecessio, фnis, f - передування, прецесія.

Іменники цього типу засвоєні новими мовами. У західноєвропейські мови слова ввійшли у формі основи: латинський називний відмінок однини - demonstratio - показ - родовий однини - demonstra-tiфnis - основа demonstration - порів. нім. die Demonstration, англ. - the demonstration, фр. - la dйmonstration. В українській мові латинським іменникам такого типу відповідають іменники жіночого роду на -ція: інфляція, еволюція.

4. Від основи прикметника за допомогою суфікса -(i)tвt утворюються абстрактні іменники жіночого роду із значенням якості:

liber, era, erum - вільний, a, e - libertas, вtis, f - свобода;

verus, a, um - істинний, a, e - veritas, вtis, f - істина.

5. Від основи прикметника за допомогою суфікса -(i)tыdo утворюються іменники жіночого роду із значенням властивості чи якості:

amplus, a, um - обширний, a, е - amplitыdo, ?nis, f - величина;

longus, a, um - довгий, a, e - longitыdo, ?nis, f - довжина.

6. Від основи прикметника за допомогою суфікса -tas утворюються іменники жіночого роду, що означають якість:

universus, a, um - загальний, a, e - universitas, вtis, f - цілісність, сукупність;

humвnus, a, um - людяний, a, e - humanitas, вtis, f - гуманізм, людяність.

7. Від основи інфекта за допомогою суфікса -men утворюються іменники середнього роду із значенням засобу або наслідку дії:

nom?no, вvi, вtum, вre - називати - nomen, inis, n - назва, ім'я;

med?co, вvi, вtum, вre - виготовляти, лікувати - medicвmen, ?nis, n - засіб лікування, ліки.

8. Від основи іменника за допомогою форманта -вlis, e утворюються прикметники третьої відміни із значенням властивості, належності до чогось:

natыra, ae, f - природа - naturвlis, e - природний, а, е;

locus, i, m - місце - locвlis, e - місцевий, а, е;

natio, фnis, f - нація, народ - nationвlis, e - національний, а, е.

9. Від основи іменника за допомогою форманта -вris, e утворюються прикметники третьої відміни із значенням ознаки, якості, належності:

militia, ae,f - військова служба - militвris, e - військовий, а, е;

populus, i, m - народ - populвris, e - народний, а, е.

10. Від дієслівних основ інфекта за допомогою форманта -ilis, e утворюються прикметники із значенням стану:

frango, fregi, fractum, ere - ламати, кришити - fragilis, e - ламкий, a, e, крихкий, a, e;

utor, uti, usus sum - користуватися - utilis, e - корисний, a, e.

11. Від основи інфекта за допомогою суфікса -bilis, e утворюються прикметники зі значенням якості, можливості:

sto, steti, вtum, вre - стояти - stabilis, e - постійний, а, е.

Список використаної літератури і джерел:

Венгловський П.П.; «Латинська мова»; Львів, 1970 р.;

Грищенко С.П.; «Латинська мова й основи римського права»; К., 2005 р.;

Дворецкий І.Х.; «Латинско-русский словарь»; М., 2000 р.;

Литвинов В.Д.; «Латинсько-український словник»; К., 1998 р.;

Малінін A.M.; «Латинско-русский словар»; М., 1961 р.;

Никифоров Б.С.; «Латинская юридическая фразеологія»; М.; 1979 р.;

Овруцький Н.І.; «Крилаті латинські вирази в літературі»; М., 1969 р.;

Ревак Н.Г., Сулим В.Т.; «Латинська мова»; Л., 2002 р.;

Скорина Л.П., Чуракова Л.П.; «Латинська мова для юристів»; К., 2004 р.;

Цимбалюк Ю.В.; «Латинські прислів'я і приказки»; К., 1989 р.;

http://linguaeterna.com/ua/site.php